Вы здесь

Шляхи оптимізації хірургічного лікування хелікобактерпозитивних хворих з виразковим пілородуоденальним стенозом

Автор: 
Шуляренко Олег Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U004073
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика клінічних спостережень
В основу роботи покладено аналіз результатів обстежень і хірургічного лікування
136 хворих, оперованих в 1, 2, 3, 4 хірургічних відділеннях Київської міської
клінічної лікарні швидкої медичної допомоги та в хірургічному відділенні
кафедри хірургії і проктології НМАПО ім. П.Л. Шупика та за період 2001-2005
років з приводу виразкового пілородуоденального стенозу. Частота цього
ускладнення виразкової хвороби шлунка і ДПК, згідно з нашими даними, склала
19,72%. Обстежені пацієнти були поділені на 2 групи: перша група – 42 хворих,
які оперовані за загальноприйнятими методиками. В другій групі – 94 хворих -
виконувалась комплексна передопераційна підготовка, що містила імуномодулюючу
терапію, череззондове або черезстентове ентеральне харчування, диференційований
вибір методу операції, удосконалені способи їх. Хворі першої і другої груп за
віком, статтю і скринінговими даними передопераційних обстежень були
однорідні.
Розподіл хворих з пілородуоденальним стенозом в залежності від статі показав
значне домінування чоловіків – 83,39% над жінками – 16,61%, таким чином
співвідношення складало 5:1 (таб. 2.1.1).
Таблиця 2.1.1
Розподіл хворих за віком і статтю
Вік, років
Основна (n=94)
Контрольна (n=42)
чоловіки
жінки
чоловіки
жінки
%
До 20
3,19
1,06
2,38
21-30
15
15,95
1,06
7,14
2,38
31-40
16
17,02
3,19
14
33,33
2,38
41-50
18
19,14
7,44
12
28,57
4,76
Продовження табл. 2.1.1
51-60
16
17,02
3,19
11,90
2,38
понад 60
10
10,63
1,06
2,38
2,38
Всього
78
82,95
16
17,0
36
85,7
14,28
При характеристиці розподілу хворих на пілородуоденальний стеноз за віком
виявлено, що частіше ПДС зустрічався у хворих віком від 30 до 50 років – у 73
(53,68%), тоді як після 60 років – у 13 (9,56%). Наявність цього ускладнення
перебігу виразкової хвороби шлунку і ДПК у даному віці свідчить про суттєве
соціальне значення даного захворювання.
Таблиця 2.1.2
Тривалість виразкового анамнезу у хворих різного віку в основній і контрольній
групах
Тривалість виразкового анамнезу, років
Основна група (n=94)
Контрольна група (n=42)
чоловіки
жінки
чоловіки
жінки
%
До 1
7,44
2,12
9,52
2,38
1-3
20
21,27
3,19
11,90
2,38
3-5
29
30,85
5,31
14
33,33
4,76
5-10
16
17,02
5,31
10
23,80
9,52
Більш ніж 10
6,38
1,06
2,38
Всього
78
82,96
16
16,99
34
80,93
19,04
Результати аналізу виразкового анамнезу у пацієнтів з пілородуоденальним
стенозом засвідчили, що у більшості з них – 71 (52,2%) був виразковий анамнез
10 і більше років, тобто стеноз відноситься до пізніх ускладнень виразкової
хвороби, причому з анамнезом від 3 до 5 років спостерігали максимальну
кількість хворих – 50 (36,76%).
Основними скаргами під час поступлення хворих з пілородуоденальним стенозом
були диспептичні прояви. Це постійне відчуття важкості в епігастральній
ділянці, що посилювалось до кінця доби і спостерігались у 128 (94,11%) хворих.
У переважної більшості – 104 (76,47%) хворих відчуття важкості супроводжувалось
періодичною нудотою і, дещо рідше, відрижкою і блюванням – у 114 (83,82%)
хворих. Відрижка їжею була у 49 хворих, кислим – у 43 (31,6%) хворих і тухлим –
у 32 (23,5%) хворих, що свідчить про переважання процесів бродіння в шлунку при
декомпенсованому стенозі.
Блювання, як правило, виникало наприкінці доби або зранку натщесерце залишками
їжі, з’їденої напередодні, і було значним (від 1,5 до 3 літрів). Воно значно
покращувало загальний стан хворого на деякий час – зникали нудота, відчуття
розпирання, важкості в епігастрії, зменшувався больовий синдром. В зв’язку з
цим більшість хворих нерідко викликали його самі і притому неодноразово
протягом доби.
У більшої частини хворих – 87 (63,97%) мало місце схуднення, яке складало в
середньому 5,4 кг. Деякі хворі скаржились на слабкість і запаморочення, спрагу,
а у 26 (19,1%) хворих спостерігались періодична непритомність протягом
останнього місяця, особливо при спробі зайняти вертикальне положення.
Проте, у хворих з пілородуоденальним стенозом одною з основних діагностичних
ознак, згідно з анамнезом, був больовий синдром, який в різні періоди мав
довготривалий і стійкий характер, що, безумовно, вказувало, насамперед, на
наявність виразкової хвороби.
Однак, згідно з нашими даними, в період прибуття в клініку больовий синдром
спостерігався у 66 (48,52%) пацієнтів, що дещо рідше порівняно з диспептичним
синдромом.
Біль, частіше за все, була виражена, мала пекучий, ріжучий характер,
локалізувались в ділянці мезогастрію справа або в епігастральній ділянці.
Характерно, що при пілородуоденальному стенозі, як і при виразковій хворобі
12-палої кишки взагалі, больовий синдром мав характер пізнього, голодного і
нічного болю через 1,5-4 години після вживання їжі і був обумовлений
гіперсекрецією шлункового соку, моторними порушеннями і запальними змінами
слизової оболонки 12-палої кишки.
Крім цього, погіршення стану, як правило, спостерігалось навесні і восени і
змінювалось періодами ремісії взимку і влітку.
Необхідно звернути увагу, що всі хворі виявляли поступове зростання клінічних
проявів стенозування: біль змінювався проявами важкості і розпирання в
епігастральній ділянці після вживання їжі, а потім і протягом всього часу;
виявлено втрату апетиту; з’явились нудоти, а потім і блювання, які раніше не
спостерігались. До моменту прибуття в стаціонар давність проявів ознак стенозу
коливалась від