Вы здесь

Процес формування іміджу України в медійному просторі сучасної Румунії

Автор: 
Петров Максим Вікторович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U004516
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ВІДНОСИН УКРАЇНИ ТА РУМУНІЇ
2.1. Зародження румуно-українських територіальних протиріч як негативний чинник
формування образу українців у румунів (друга половина XIX – початок XX ст.)
Формування взаємовідносин між Україною та Румунією відбувалося під впливом їх
історичного минулого, комплексу інших взаємопов’язаних факторів міжнародного і
внутрішньополітичного характеру. Території, по яких проходить розмежування між
Україною та Румунією, становлять собою не лише умовний стик двох етносів,
культур, зону власне їх інтересів. Вони були, в залежності від міжнародних
умов, об’єктом спрямування сили, ареною протиборства або входили до складу
численних князівств та імперій. Свідомо залишаючи поза увагою численні війни та
мирні договори, що мали безпосереднє відношення до цих теренів, відзначимо той
факт, що проголошення самостійної незалежної України (7 листопада 1917 р.) та
утворення Великої Румунії (1 грудня 1918 р.) вперше поставили дві країни,
народи яких споконвічно межували один з одним чи перебували у взаємодії, у
площину міждержавних відносин.
На жаль, внаслідок збігу багатьох обставин міжнародних подій, серед яких
безсумнівно домінуючим є все те, що пов’язано з Першою світовою війною, також
революційними подіями і розпадом могутніх Австро-Угорської та Російської
імперій, їх відносини з самого початку були далекі від добросусідських, що є
основним принципом на сучасному етапі.
Зацікавленість Троїстого та Четверного союзів мати в числі своїх союзників
Румунію пояснювалося насамперед її геостратегічним положенням, можливістю
використання її території як вигідного з військової точки зору плацдарму [126,
с. 27, 88], також певним економічним (продовольство, нафта) та людським
потенціалом [137с. 141].
Липнева криза, пов’язана з сараєвськими подіями 1914 р., викликала справжній
ажіотаж навколо Румунії: вона отримала вигідні пропозиції від кожного з
угруповань у випадку її вступу у війну: Бессарабію від Німеччини, Трансільванію
і Банат від Росії. Водночас, прийняти остаточно рішення на користь однієї із
сторін, з огляду на досить динамічну зміну політичної обстановки у світі, було
непросто, тому 3 серпня 1914 р. Коронна рада проголосила нейтралітет Румунії у
війні. Досить влучну характеристику рішенню Коронної ради дав відомий
румунський історик Ш.Паску, назвавши його „політикою національного інстинкту”.
Рішення передбачало період нейтралітету і потім співробітництво з тими силами,
які визнають право Румунії стосовно румунських територій Австро-Угорщини [308,
р. 348].
1 жовтня (18 вересня) 1914 р. між Румунією та Росією було підписано таємну
угоду (відома як конвенція Діаманді-Сазонова – за прізвищами представників
урядів), згідно з якою Росія визнавала право Румунії на анексію тієї частини
австро-угорської монархії, де проживають румуни, в найбільш зручний для неї
період. Румунія, у свою чергу, зберігала дружній нейтралітет до Росії [308, р.
345-346, 133, с. 20]. При цьому, щодо визначення майбутніх кордонів, насамперед
на Буковині, Росія дотримувалася етнографічного принципу, на що неодноразово
вказував у дипломатичному листуванні міністр закордонних справ Росії С.Сазонов
[202, с. 38].
Однак 18 квітня 1915 р. румунський прем’єр-міністр І.Бретіану заявив російським
дипломатам, що Бухарест бажає приєднання до королівства української території
Буковини з Чернівцями включно, також сербських земель у західному Банаті, на що
Петербург категорично не погоджувався [202, с. 38].
Внаслідок своїх поразок у районі Дарданелл, і особливо у Галичині та Польщі
влітку 1915 р., зацікавленість країн Антанти у союзництві з Румунією
підвищилася, що змусило їх погодитися, у обмін на союзництво, з територіальними
претензіями Румунії на Трансільванію, Буковину до Прута, цілий Банат, також
частину угорських комітатів уздовж Тиси.
Довготривалі переговори між країнами Антанти та Румунією закінчились
підписанням договору від 4 (17) серпня 1916 р. Зокрема, у відповідності до
статті IV, територіальні ліміти були наступні: „Від Прута, з пункту існуючого
між Румунією та Росією кордону, який знаходиться поблизу населеного пункту
Новоселиця, демаркаційна лінія піднімалася вздовж річки до кордонів Галичини,
де Черемош впадає в Прут”. Далі вона йшла за “кордонами між Галичиною та
Буковиною та між Галичиною та Угорщиною…. Це було своєрідною платою союзників
за вступ Румунії у війну на їхньому боці” [101, с. 42].
Проте вступ у війну Румунії, який міг мати вирішальний вплив на її результат,
був запізнілим [102, с. 76]. Лише за 120 днів війни румунська армія втратила
дві третини національної території та 400 тис. чоловік. У грудні уряд та
залишки армії евакуювалися в Молдову під „захисну парасольку” російської
мільйонної армії [102, с. 77].
Російська ставка та командуючий Південно-Західного фронту генерал-ад’ютант
Брусилов сподівались запобігти катастрофи, але наприкінці листопада – початку
грудня 1916 р. вона була вимушена здати противникам Валахію, Добруджу і
Бухарест. Румунський уряд евакуювався до Ясс [102, с. 77-78].
Революційні події у Російській імперії, що відбувалися у листопаді і поклали
край її існуванню, не сприяли підвищенню бойового духу її військ. Першочергова
увага нового керівництва держави була сконцентрована на боротьбі за владу
всередині країни.
Центральні держави 9 лютого 1918 р. уклали мир у Бресті з УНР, 3 березня – з
Радянською Росією. Держави Четверного союзу визнали УНР, і на її прохання
Німеччина й Австро-Угорщина надали допомогу у боротьбі з Червоною армією. Але
при цьому півмільйонна австро-німецька армада зайняла всю Україну, 29 лютого –
Хотинський повіт Бессарабії. Решту території цієї гу