Вы здесь

Геопросторова організація антарктичного туризму

Автор: 
Федчук Андрій Петрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U004609
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФАКТОРИ РОЗВИТКУ АНТАРКТИЧНОГО ТУРИЗМУ
2.1. Історико-географічні особливості туристського освоєння Антарктики
Ретроспективний аналіз АТ. З метою відтворення послідовності
динамічно-функціональних змін розвитку південнополярної рекреації, виявлення
масштабів та інтенсивності трансформацій об’єкта дослідження виконано
історико-географічний аналіз туристського освоєння Антарктики.
У даному підрозділі розглядаються історико-географічні аспекти розвитку АТ з
сер. 1950-их рр. до сер. 1990-их рр. Вихідною базою для ретроспективного огляду
є вітчизняна література радянського періоду [18-19; 51-53; 55], у якій
опрацьовано значний масив іноземних джерел з історіографії АТ. Ці видання
взаємодоповнюють одне одного, проте містять розбіжності у датуванні окремих
подій. Особливості сучасного стану (функціонально-компонентної структури) та
перспективи розвитку АТ (геостратегічне прогнозування) детально досліджуються у
Розділі 3 дисертації.
Однією з важливих передумов історико-географічного аналізу АТ є відбір подій,
що найбільш точно характеризують даний процес. Це, на нашу думку, виникнення
об’єктів туристської інфраструктури, проведення знакових туристських рейсів до
Антарктики, запровадження нових циклів рекреаційних занять. Хронологія ключових
подій з історії становлення та розвитку АТ відтворено у табл. 2.1.
Перші експедиції на початку минулого століття (норвежця Руала Амундсена,
британців Роберта Скотта, Ернста Шеклтона та ін.) О.О. Бейдик кваліфікує як
ранній науковий екстремальний туризм [69]. Проте більшість учених ведуть
хронологію південнополярної рекреації з середини минулого
Таблиця 2.1
Хронологія основних подій розвитку антарктичного туризму
Роки
Основні події
1956
Перший комерційний туристський рейс чилійської національної авіалінії з
Пунта-Аренаса (Чилі) до субантарктичних островів та Антарктичного півострова
(23.12.1956 р.); на борту літака перебувало 66 туристів.
1957
Здійснено пробний туристський авіарейс з Нової Зеландії до наукової станції
Мак-Мердо (США). Організація перших морських круїзів на аргентинському
військово-морському судні “Les Eclaireurs”.
1966
Розробка туроператором “Lindblad Travel” (США) концепції експедиційних круїзів.
Початок регулярних морських круїзів в Антарктику.
1968
Туристське судно вперше перетинає Південне полярне коло; здійснено перший
туристський переліт над Південним полюсом.
1969
Введення в експлуатацію пасажирського судна “Lindblad Explorer”, спеціально
спроектованого для організації круїзів в Антарктиці.
1970
Включення аргентинських туроператорів у сегмент морського АТ.
1974
Включення іспанських туроператорів у сегмент морського АТ.
1977
Включення італійських туроператорів у сегмент морського АТ.
Організація австралійськими та новозеландськими авіакомпаніями “повітряних
спостережень” – трансконтинентальних оглядових рейсів над Антарктидою (без
приземлення) на реактивних літаках Boeing-747 і DC-10.
1978
Включення німецьких туроператорів у сегмент морського АТ .
1979
У результаті катастрофи новозеландського літака “DC-10” поблизу гори Еребус 28
листопада 1979 року загинуло 237 туристів і 20 членів екіпажу.
1983
Чилійські авіакомпанії забезпечують регулярні авіаперельоти для туристів з
Пунта-Аренаса (Чилі) до чилійського аеродрому на острові Кінг-Джордж.
1984
Введено в експлуатацію перший антарктичний готель “Estrella Polar” на станції
Фрей (Чилі), острів Кінг-Джордж.
Виникнення нового сегменту АТ – пригодницького туризму. Туроператор “Міжнародна
мережа пригод” (“Adventure Network International”) використовує малу авіацію
(літаки, оснащені лижними шасі) для організації кемпінгів у внутрішніх районах
Антарктиди.
1989-1990
Фрахт та переобладнання океанографічних дослідницьких суден Радянського Союзу
для організації круїзів в Антарктиці.
1991
Ухвалення Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про
Антарктику. Створення МААТО.
1991-1992
Кількість туристів уперше перевищила кількість науковців та допоміжного
персоналу національних антарктичних програм (4,5-5 тис. чол.).
1992-1993
Корабельні гелікоптери судна “Капітан Хлебніков” (під прапором Росії) вперше
використовуються для доставки туристів у сухі долини (антарктичні оази) Східної
Антарктиди.
1994
На 18-й нараді КНДА (м. Кіото, Японія) прийнято Резолюцію XVIII-1 (Керівництво
для відвідувачів Антарктики і організаторів туристських подорожей).
1994-95
Відновлення австралійським туроператором оглядових транс-континентальних
авіарейсів з Австралії до Східної Антарктики.
1996-1997
Криголам “Капітан Хлебніков” (66 пасажирів) вперше здійснює круїз навколо
Антарктиди (так звану малу навколосвітню подорож) за 66 діб.
За матеріалами Р.K. Хедланда [128].
століття, оскільки за загальноприйнятою думкою виникнення АТ як комерційної
послуги у вигляді турпродукту зумовлене в першу чергу розвитком антарктичних
досліджень і тісно пов’язаним з ним удосконаленням супутніх логістичних
операцій. Лише у другій половині 1950-их років транспортна доступність регіону
досягнула рівня, необхідного для практичної реалізації антарктичних подорожей,
а час, коли до Антарктики можна було дістатись виключно із ризиком, минув
тільки після проведення широкомасштабних заходів у рамках Міжнародного
геофізичного року (1957-1958 рр.).
Періодизація антарктичного туризму. Розгляд південнополярної рекреації як
історико-географічного процесу дозволяє виділити періоди його розвитку і
виявити у кожному з них тенденції просторово-часових змін. На наш погляд,
доцільно виділити три періоди, хронологічні межі яких чітко фіксовані. В основу
їх виділення покладено певні історичні події, що докорінно вплинули на
подал