Вы здесь

Естетичні механізми формування моральнісної свідомості

Автор: 
Галгаш Ганна Юріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U004670
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МОРАЛЬНІСНО-РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ ЕСТЕТИЧНОГО
2.1. Філософсько-культурологічна реконструкція становлення естетичної регуляції
моральнісного буття
У вивченні естетичних механізмів формування моральнісної свідомості особливого
значення набуває обґрунтування підходу та визначення засадових позицій щодо
взаємозв’язку естетичного й моральнісного, що виявляється можливим через
здійснення філософсько-культурологічної реконструкції виникнення й становлення
регулятивної функції естетичного у сфері моральності.
Глибоке усвідомлення вітчизняними науковцями становлення та розвитку естетичної
свідомості [27; 64] дозволяє зрозуміти процес виділення естетичної діяльності з
утилітарної практики у відносно емансиповану сферу впливу на свідомість. Цей
процес має витоки в первинних формах соціуму, яким притаманна інтегрованість
духовного виробництва в матеріальні стосунки людей. Соціальна структура
первинного суспільства, ще не відокремленого від природи, вирізняється
домінуванням натурального виробництва та обміну, загальною спільністю різних
сфер культури, опосередкованих цілісністю соціуму. Така соціальна архітектоніка
обумовлює синкретизм свідомості, цілісність чуттєвості та мислення, тобто,
кожне відношення, думка, кожне відчуття невідривно пов’язані з конкретними
об’єктами і явищами, що породжують їх. Чуттєво-образна антропоморфна
міфологічна свідомість водночас має раціональне вимірювання, точніше доцільне,
практично-корисне або утилітарне. Ставлення людини до природного світу
здійснюється в тих межах, у яких природа стає об’єктом практичної діяльності
суспільства. Й естетичне, і моральнісне ставлення обумовлені корисністю щодо
практичної діяльності – саме з утилітарного ставлення, як свідчить давня
міфологія, зростає усвідомлення природних об’єктів – землі, неба, води, сонця,
світа та темряви, тепла та холоду – як благих чи злих, корисних чи шкідливих,
дружніх чи ворожих, гарних чи поганих. Синкретичне невідокремлення початкових
утилітарно-етично-естетичних уявлень зберігається ще в давньогрецькій культурі.
У категорії калокагатії відбилося ставлення до людини як водночас прекрасної й
гарної, красивої й доброї.
У первісних формах соціуму засвоєння духовного досвіду здійснюється в
безпосередньо міметичній діяльності. Ця діяльність ґрунтується на сприйнятті й
імітації практичних дій членами первісної спільноти, повторюванні поведінкових
стереотипів. Передача практично корисної інформації відбувається безпосередньо
в ході колективної діяльності й супроводжується колективними емоціями, що
складалися під впливом практики й однозначно переживалися членами первісної
спільноти [64, c. 18]. Таким чином, знання правильності, цінності того чи
іншого вчинку складається в досвіді безпосереднього життя, що створює та
повторює багато разів поведінкові ситуації. Художня творчість первісного
суспільства синкретично поєднана з практичною діяльністю, інтегрована в
загальний утилітарно-практичний культуротворчий процес. Праестетичні ритуали
стають одночасним осмисленням-переживанням моральнісної поведінки, вони
символічно імітують і відтворюють перші колективні моральні табу, які стали
обмежувачами природних інстинктів й утворювали протоморальність первинних
соціальних угруповань. З цих перших табу, постійно підтримуваних ритуалами,
беруть початок принципи самодіяльності кожного окремого індивіда як специфічно
внутрішні, інтеріоризовані обмежувачі індивідуалізму, які існують у сучасній
свідомості як соціальні почуття (інстинкти) – „обов’язку” та „совісті”. Можна
припустити, що саме з практичних взаємодій виникає можливість відтворення
моральнісного буття індивіда в самостійну сферу регулювання поведінки.
Визначальною в цьому підході є думка Л. Виготського, який вважає, що всяка вища
психологічна функція була спочатку зовнішньою, соціальною [68, c. 56], тобто,
джерелом моральнісних почуттів є зовнішня вимога соціальної норми через наочне
оформлення моральнісної поведінки, що стає інструментом соціальної оцінки
(сором, провина), а потім – інтеріоризованим механізмом внутрішнього контролю
(обов’язок, совість). При цьому естетичні символи несуть у собі усталену
знаково-чуттєву інформацію ритуального призначення: переживання моральних
смислів ритуальних дій підтримується масками, наскельними малюнками, іграми,
танцями, театральними дійствами та іншими зображальними формами [131, c. 152 –
153]. Таким чином, переживання-осмислення моральнісної інформації в первісних
формах культури відбувається невід’ємно від конкретних предметів, почуття має
наочний характер.
З розвитком суспільства на стадії розподілу праці та відчуження людини від
безпосередньо-практичної моральності виникає необхідність виділити та
утримувати в соціальній пам’яті досвід успішної суспільної життєдіяльності,
соціально значущих форм поведінки, суспільно корисних емоційних реакцій на
явища природи та соціального життя - найбільш повторюваного, типового та
загального в суспільному бутті. На більш високому рівні суспільства складається
мімесис іншої якості – засвоєння соціального досвіду здійснюється не через
безпосередню діяльність, а через свідоме регулювання поведінки на основі образу
практичної дії [27, c. 143]. Тобто, почуття виникають уже не тільки через
безпосередні об’єкти відчуттів, але й через їхні замісники – знаки. Аналізуючи
специфічність моральнісно-практичного мислення первісної людини, А. Єремеєв
визначає невідривність почуттів від предметів, що їх породили, та припускає
думку, що самі об’єкти почуттів урешті-решт могли бути засобом передачі
відчуття й стану або навіть його наочним еквівалентом [100, c. 186 – 187].
Та