Вы здесь

Розвиток лексики офіційно-ділового стилю української мови на початку ХХ століття (1917-1933 рр.).

Автор: 
Тименко Лідія Олексіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U004785
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. Жанрові різновиди офіційно-ділових текстів
Загальна функція стилю реалізується, як відомо, в жанрах, які пристосовані для
виконання внутрішнього завдання, мети певного стилю. Тому кожен функціональний
стиль реалізується в певному наборі мовних жанрів. Виконуючи функцію стилю,
окремий жанр робить це по-своєму, зберігаючи загальні риси функціонального
стилю, але характеризуючись особливою композиційно-мовною структурою і
особливостями вживання мови.
Таким чином, кожен функціональний стиль – це особлива впливова сфера
літературної мови, яка характеризується своїм колом тем, своїм набором мовних
жанрів, спеціальною лексикою і фразеологією.
Як ми вже зазначали, офіційно-діловий стиль обслуговує такі надзвичайно важливі
сфери людських взаємовідносин, як відносини між державною владою і населенням,
між країнами, між підприємствами, організаціями, закладами, між особистістю і
суспільством.
Зрозуміло, що зміст, який виражається офіційно-діловим стилем, ураховуючи його
важливість, з одного боку, виключає будь-яку двозначність, будь-які
різночитання. З другого боку, офіційно-діловий стиль характеризується певними
обмеженнями в темах. Ці дві особливості офіційно-ділового стилю сприяли
закріпленню в ньому традиційних, стійких засобів мовного вираження і виробленню
певних форм і прийомів у побудові мови. Отже, офіційно-діловий стиль
характеризується: високою регламентованістю мови (певний запас засобів
вираження та способів їх побудови), офіційністю (строгість викладу; слова, як
правило, вживаються в своїх прямих значеннях, образність відсутня) і
безособовістю (офіційно-ділова мова намагається уникати конкретизованого й
особистого).
Працюючи над офіційно-діловим стилем, потрібно враховувати існування двох
різних класифікацій у рамках цього стилю. Згідно з першою, традиційною, – в
офіційно-діловому стилі виділяють три підстилі: законодавчий,
адміністративно-канцелярський, дипломатичний [52; 66; 88]. У подальшому описі
ми будемо дотримуватися цієї концепції.
Згідно з другою точкою зору, представленою Г. Я. Солгаником, у досліджуваному
стилі виділяють два підстилі зі своїми різновидами в кожному із них. Це
офіційно-документальний підстиль, до складу якого входять мова дипломатії й
мова законів, і побутово-діловий підстиль, що поділяється на мову ділових
паперів і службове листування [104]. Хоча обидва названі підстилі є складовими
частинами одного функціонального різновиду мови і мають ряд спільних ознак
(напр., нейтральна тональність, однозначна лексика, наявність стандартизованих
зворотів, ускладнених синтаксичних конструкцій), різниця між ними настільки
відчутна, що дає підстави деяким ученим пропонувати виокремлення того чи іншого
підстилю офіційно-ділового різновиду в окремий тип на рівні стилю.
Так, наприклад, О. О. Ушаков основними ознаками мови законів називає “точність
і доступність, які визначають інші характеристики законодавчої мови” [121]. На
цій підставі російський дослідник вважає за необхідне створити окрему
законодавчу стилістику. Основна стильова ознака законодавчого стилю (об’єкта
законодавчої стилістики) – “імперативність, деонтична модальність, умисна
впорядкованість і формалізованість мовних стереотипів і стандартів, історично
сформованих” [121: 83]. Але названі характеристики, на нашу думку, властиві не
лише законодавчим актам, а й іншим текстам офіційно-ділового стилю. Кожний
різновид стилю має конкретний зміст і певне спрямування документів, на основі
чого виділяють жанрові різновиди паперів.
Розрізняють також документальні жанри офіційно-ділового стилю (наказ, протокол,
ухвала, заява, угода), інформаційно-ознайомлювальні жанри (інформація,
інструкція), власне інформаційні жанри (оголошення, письмова інформація) (див.
[118: 415]).
Як бачимо, існує багато версій класифікації жанрових різновидів
офіційно-ділового стилю. Автор кожної з них висуває й аргументує обов’язковість
урахування того чи іншого фактора. Проте в сучасному мовознавстві диференціацію
жанрових форм офіційно-ділової мови традиційно здійснюють з урахуванням як
позамовних, так і власне мовних чинників. Такий підхід, як ми зазначили,
передбачає існування в межах офіційно-ділового стилю трьох підстилів:
законодавчого, дипломатичного, адміністративно-канцелярського (див. [47; 48;
66; 132]. Зупинимося детальніше на характеристиці кожного з трьох названих
підстилів.
2.1. Законодавчий підстиль офіційно-ділового стилю
Законодавчий підстиль, або різновид (у мовознавчій літературі поширений у цьому
значенні робочий термін “підстиль” (див. [51; 65;]), репрезентовано
документами, які утверджують норми поведінки членів суспільно-державного
об’єднання і забезпечують обов’язкові правові норми: декрети, закони, укази,
конституції, акти, статути, кодекси, постанови державних органів влади тощо. Ці
нормативні акти мають настановчо-регулювальну функцію в законах, виражаючи
вольові розпорядження держави, і організаційно-регулювальну в статутах.
Законодавчий різновид офіційно-ділового стилю “має настановчо-інформативний чи
власне директивний характер викладу” [66: 14]. Мовна структура законів
відрізняється від інших ділових текстів й на синтаксичному рівні (див. [28]).
Друга важлива риса мови законів – узагальненість вираження. Законодавець прагне
до найбільшого узагальнення, уникаючи деталей. Для мови законів характерна
повна відсутність індивідуальності мови, стандартності викладу. Закон
звертається не до окремої, конкретної особи, а до всіх людей або групи людей, і
тому необхідна певна стереотипність викладу.
Про настановчо-регулювальну функцію законів, указів, декретів