Вы здесь

Сучасне українське літературознавство в англомовному (Австралія, Канада, США) науковому світі: методологічні аспекти

Автор: 
Чобанюк Марія Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U005000
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

<p>РОЗДІЛ 2<br />УКРАЇНІКА ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ В ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКІЙ ТА АВСТРАЛІЙСЬКІЙ НАУЦІ<br />ПРО ЛІТЕРАТУРУ <br />2.1. Особа та творчість Т.Шевченка крізь призму міфологічної критики та<br />структурної антропології <br />2.1.1. Літературознавчі горизонти міфологічної критики<br />Міфологічна (архетипна) критика належить до загальновизнаних наукових<br />методологій, які наприкінці ХХ століття отримали новий розвиток у<br />літературознавстві. Багато вчених схиляються до думки, що міф характерний не<br />лише для культури і мислення стародавнього світу й середньовіччя, а й для<br />сьогодення, хоча тепер він не так відкрито виражений. Міф завжди привертав<br />увагу дослідників, особливо філософів і літературознавців. <br />Щодо багатозначності терміну "міф" сучасні дослідники пишуть: "Із трьох значень<br />поняття "міф": як давній переказ; як міфотворчість, міфологічний космогенез; як<br />стан свідомості – друге завдяки третьому стало однією із найважливіших<br />культурних категорій ХХ століття" [1, 25]. У філософії та культурології ХХ<br />століття виділяють історичний та психологічний погляди на міф, з перевагою<br />другого. Згідно з першим, міф розглядається як певна світоглядна система,<br />характерна для певного історичного часу. Згідно з другим, – як "своєрідна<br />константа" людської психології, яка існує відносно незалежно від історичних<br />інфраструктур і відбиває саму "анатомію розуму" [73, 388]. <br />Культура ХХ ст. відзначилася й активним зверненням до міфу – реміфологізацією:<br />"Міфологізм у ХХ ст. пов’язаний з модернізмом, що прийшов на зміну реалізмові<br />ХІХ, який свідомо орієнтувався на правдоподібне зображення дійсності, створення<br />художньої історії свого часу, що допускала міфологічні елементи лише<br />імпліцитно" [93, 11]. С.Андрусів вважає, що "зміна культурних епох<br />(реміфологізація / деміфологізація) – це переміна глибини погляду на світ,<br />віддалення чи наближення поля зору з вічного повторюваного, вічно присутнього,<br />архитипального, ірреального на тимчасове, поверхневе, минуще, змінне, реальне і<br />навпаки" [1, 26]. <br />Сучасна міфологічна критика позбавлена універсалізму. Вона відрізняється від<br />міфологічної критики початку ХХ століття. Раніше міфознавці намагалися знайти<br />міфологічний підтекст твору: основна мета пошуків передбачала віднайдення<br />класичного міфологічного сюжету, нібито покладеного в основу твору. Тепер<br />міфокритики пишуть і про індивідуальну манеру міфотворення – авторський міф,<br />який потрапив у поле їх уваги. У контексті сучасної міфокритики розуміння<br />поняття "міфологія" не стосується лише класичного міфу. Сучасні критики міфу<br />використовують такі терміни, як "індивідуальна манера міфотворення",<br />"міфотворчість митця", "авторський міф". Авторизація міфу, індивідуалізм<br />міфотворення, специфіка метафоротворення стали сьогодні першочерговими<br />питаннями для міфологічних досліджень. <br />Багато літературознавців вважають, що інтерпретація фактів та процесів<br />національного письменства з погляду міфологічної критики "дозволить з`ясувати<br />динаміку форм через окреслення сталих першооснов, культурних кодів, архетипів,<br />міфологем, а це, своєю чергою, вкаже шлях до осягнення неперервної естетичної<br />традиції, а рівночасно й до верифікації творчої індивідуальності майстра.<br />Визнання спільних культурних кодів світового мистецтва, яке належить до<br />постулатів міфологічної критики, не нівелює індивідуальності у мистецтві, а<br />навпаки, унаочнює сферу її проявлюваності, конкретизує її функції та значення"<br />[142, 6 ]. <br />У сучасному літературознавстві поняття та термінологію міфологічної критики<br />часто використовують у рамках інших методологій, зокрема в структуралізмі та<br />структурній антропології. Структуралізм (основні представники: К.Леві-Строс,<br />Ц.Тодоров, Р.Барт) – це сформований у ХХ столітті дослідницький метод, який<br />переоцінює причинно-наслідкове мислення на користь сприйняття явищ як елементів<br />певних цілостей у їх одночасності і взаємопов’язанні. Об’єктом дослідження<br />структуралізму є культура як сукупність знакових систем, найважливішою з яких є<br />мова, але сюди належать також наука, мистецтво, міфологія, релігія тощо. Саме<br />на цих об’єктах структурний аналіз дає змогу виявити приховані закономірності,<br />яким несвідомо підпорядковується людина. У зв’язку з цим Ж.Лакан говорить про<br />відповідність між структурами мови та механізмами дії несвідомого. На цьому він<br />будує свою культурологічну концепцію, суть якої полягає у пріоритеті<br />символічного над реальним. Структуралізм мав філософського союзника у вигляді<br />феноменології Едмунда Гуссерля та найміцніше він був споріднений із російським<br />формалізмом (Р.Якобсон, В.Шкловський, В.Пропп). Структуралізм успадкував від<br />формалістів основне твердження: літературний твір є мовним висловлюванням.<br />Об’єднання пропозицій, які походили з поетики та мовознавства, призвело до<br />формування структуральної теорії літератури, яка стала провідною дисципліною у<br />літературознавстві ХХ століття. <br />К.Леві-Строс застосовує методи структурної лінгвістики для аналізу культурного<br />життя первісних племен: 1. виділення первинної множини об’єктів, у яких можна<br />передбачити наявність єдиної структури; 2. розчленування об’єктів (текстів) на<br />елементарні частини, в яких типові відношення зв’язують різнорідні пари<br />елементів; 3. розкриття відношень перетворення між частинами, систематизація їх<br />і побудова абстрактної структури; 4. виведення із структури усіх теоретично<br />можливих наслідків та перевірка їх на практиці). З його точки зору, тотемізм,<br />ритуали, міфи є своєрідною мовою. К.Леві-Строс формулює ідею надраціоналізму як<br />гармонію чуттєвого і раціонального начал, втрачену сучасною європейською<br />цивілізацією, але збережену на рівні первісного мислення. А Р.Барт, навпаки,<br />поширює ц</p>