Вы здесь

Оцінка медико-екологічного ризику території

Автор: 
Кушнірук Юрій Степанович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U005160
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ПРИРОДНОГО ТА ЕКОЛОГІЧНОГО
СТАНУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Географічна характеристика
Рівненська область розташована на північному заході України. Її площа — 20052
км2, що становить 3,1% від загальної території країни.
В цілому Рівненщина характеризується рівнинною поверхнею з абсолютними висотами
від 372 м на крайньому південному заході (поблизу с. Дружба Радивилівського
району) до 134 м на півночі, при виході р. Горинь на територію Білорусі. За
середньою висотою (184 м над рівнем моря) описувана територія є найнижчою серед
областей України.
Особливості геологічної історії і розвитку платформених структур, особливо на
завершальному (мезокайнозойському) етапі, зумовили своєрідну ярусність
рівнинної поверхні Рівненщини, де з півночі на південь послідовно
простежуються: низовина Рівненського Полісся, Волинська височина, рівнина
Малого Полісся та відгалуження північного уступу Подільського плато. Кожен із
згаданих ярусів характеризується не тільки гіпсометричними відмінностями, але й
своєрідними комплексами рельєфу, створеними тривалою і складною взаємодією
внутрішніх і зовнішніх процесів [70].
Територія області розташована у межах двох великих платформених структур —
Українського щита та Волино-Подільської плити і лише незначна ділянка на
північно-східній окраїні Рівненщини лежить у межах Прип’ятського прогину.
Поліська низовина у межах Рівненської області об'єднує частини двох принципово
відмінних за умовами рельєфотворення геоморфологічних підобластей - Волинського
і Житомирського Полісся. Разом з тим, загальна гіпсометрична і ландшафтна
подібність сучасної поверхні північної частини області дозволяє вживати
узагальнюючий термін - Рівненське Полісся, який не претендує на особливе місце
у схемі геоморфологічного і природного районування Українського Полісся, а лише
умовно визначає його частину, розташовану в адміністративних межах описуваної
території [70].
Волинське Полісся охоплює більшу частину Рівненського Полісся. Південна межа
досить чітко простежується вздовж північної границі суцільного поширення
лесових відкладів (Клевань -Оржів-Олександрія-Тучин-Липки-Вел. Межирічі).
Східну межу проводять по лінії розвитку кристалічних утворень щита:
Березове-Блажове-Томашгород-Клесів-долина р. Случ - Соснове-Корець. На заході і
на півночі поліські ландшафти поширюються за межі області.
Основу сучасного рельєфу утворюють моноклінальні структури Волино-Подільськоі
плити та її північної окраїни - Поліської плити. Безпосередню участь у
формуванні поверхні Волинського Полісся беруть карбонатні відклади туронського
ярусу верхньої крейди (особливо у південній частині), переважно піщані осади
палеоген-неогену (на півночі та на сході), але найбільш помітну роль у
рельєфотворенні тут відіграють різноманітні комплекси четвертинного часу.
Серед основних типів рельєфу Волинського Полісся найбільше поширення мають
льодовикові, флювіальні, еолові та денудаційні (на карбонатній основі)
комплекси.
Житомирське Полісся заходить на Рівненщину своєю західною окраїною, займаючи
заслучанську територію Рокитнівського та Березнівського районів і
Случ-Корчицьке межиріччя у Корецькому районі. Розміщуючись на околиці
Українського щита при неглибокому заляганні кристалічних порід, східна частина
області характеризується більш високим гіпсометричним рівнем поверхні (у
порівнянні з прилеглими ділянками Волинського Полісся) та переважанням
денудаційного рельєфу на кристалічній основі (гранітні "поля", химерно
вивітрені останці, валуни тощо). Значне поширення тут мають алювіальні, еолові
та органогенні форми рельєфу, що зумовлює ландшафтно-геоморфологічну єдність
Рівненського Полісся. За особливостями будови поверхні і характером розвитку
сучасних геоморфологічних процесів, у межах Житомирського Полісся на Рівненщині
виділяють два геоморфологічних райони - Клесівську та Новоград-Волинську
денудаційні рівнини [70].
Більшу частину південної Рівненщини займає Волинська височина, будова поверхні
якої різко контрастує з прилеглими поліськими територіями. Витягнута у
субширотному напрямку, височина чіткими уступами відмежовується від Волинського
Полісся на півночі (границя описана вище) та від Малого Полісся на півдні
(вздовж лінії Пляшева-Птича-Дубне-Соснівка-Будераж-Острог). На заході височина
продовжується за межами області, а східна границя умовно проводиться вздовж
лінії Великі Межирічі-Світанок-Сінне.
У структурному відношенні Волинська височина відповідає Волино-Подільській
плиті, тобто характеризується східцеподібним зануренням у західному напрямку
кристалічного фундаменту і моноклінальним падінням (теж на захід) пластів
палеозойського та верхньомезозойського поверхів. Таким чином, утворення
височини на зануреній структурній основі розглядається як своєрідна інверсія
рельєфу [70].
Саме розвиток нестійких до розмиву лесових комплексів слід розглядати як одну з
головних передумов формування яружно-балкового рельєфу, який є найпоширенішим
типом сучасної поверхні південної частини Рівненщини і визначає її загальну
горбисту (часом пасмову) будову.
Утворення рівнини Малого Полісся, яка відділяє Волинську височину від
північного уступу Поділля, пов'язують головним чином з тектонічними причинами,
підкреслюючи при цьому і вирішальну роль у формуванні її сучасного рельєфу
талих вод давніх льодовиків (насамперед дніпровського).
Подільська височина заходить на територію області на двох ділянках - на
крайньому півдні Радивилівського району та на межиріччі Свитеньки і Вілії. В
обох випадках - це відгалуження Гологоро-Кременецького низькогір'я, яке утворює
північний уступ Поділь­ського п