Вы здесь

Адаптивні технології перетворення тривалості звуків польської мови.

Автор: 
Шиманьскі Здзіслав
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U000226
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧАСОВОЇ СТРУКТУРИ ЗВУКОВИХ ОДИНИЦЬ
ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ
Розроблення високоефективних методів та інформаційних технологій перетворення
часової структури мовних сигналів вимагає проведення ґрунтовних досліджень
основних структурних елементів мовного потоку – звукових одиниць, їх
внутрішньої структури та закономірностей її перетворення при природній зміні
диктором темпу мовлення. Для того, щоб ефективно використати спільність
технологій перетворення різних звуків з метою мінімізації кількості моделей
часових перетворень звуків (прикінцево модель перетворення виступає у вигляді
функції темпоральних перетворень), доцільно розробити індивідуальну для кожної
мови класифікацію звуків (фонем). Загальноприйнятий підхід вирішення такої
задачі включає в себе три основних етапи:
дослідження акустичних характеристик процесу творення звуків;
аналіз фонетичних особливостей (фонетична класифікація) звуків;
дослідження спільних особливостей перетворення часової структури при різних
темпах мовотворення.
Для того, щоб в подальшому не виникало непорозумінь із використанням термінів
“звук” та “фонема”, дамо визначення цим основним для даного розділу і роботи в
цілому термінам.
Згідно із [2], звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним
поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі. Джерелом мовних
звуків служать коливання голосових зв'язок в гортані й тертя повітряного
струменя об стінки мовного апарату.
Фонема визначається, як “найменша звукова одиниця, що може бути в даній мові
носієм смислу і служить у ній для розрізнювання слів і форм слів” [104], або як
“найменший функціональний елемент мовної форми, який вдається лінійно виділити”
[105]. Функціональність є основоположною характеристикою в означенні фонеми,
оскільки фонема не є елементом мовного потоку, а елементом мови як системи
спілкування. В процесі мовлення фонема реалізовується у вигляді конкретного
звуку – алофону, при цьому кожній фонемі може відповідати декілька алофонів,
які відрізняються між собою внаслідок того, що фонема в процесі мовлення може
попадати в неоднакові умови, крім того різні особи вимовляють одну і ту ж
фонему по різному.
В цій роботі розглядаються лише так звані головні алофони фонем, тому
вважатимемо мовний звук реалізацією відповідної (своєї) фонеми.
2.1. Акустична та фонетична класифікація звуків
В основі прийнятої в літературі акустичної класифікації звуків лежить акустична
теорія мовотворення шведського вченого Г.Фанта та відповідна їй модель
формування окремих звуків мовного потоку, представлена в розділі 1.2.1.
Згідно із моделлю, в залежності від джерела формування сигналу збурення
(генератор одиничних імпульсів чи генератор шуму) створені звуки діляться на 2
види: вокалізовані та невокалізовані. В свою чергу, в залежності від значень
параметрів моделі голосового тракту, звуки діляться на голосні (якими можуть
бути лише вокалізовані) та приголосні. Таким чином, виділяються 3 основних
класи звуків: вокалізовані голосні, вокалізовані приголосні та невокалізовані
приголосні.
Подібна класифікація є занадто грубою і не може бути ефективно використана для
задач перетворення тривалостей звуків. Тому необхідно проаналізувати також і
артикуляційні особливості процесу мовотворення, які лежать в основі фонетичної
класифікації звуків.
Оскільки задачею дисертаційної роботи є дослідження звуків польської мови, то
використаємо термінологію, прийняту в роботах польських науковців.
Основними артикуляційними органами, які приймають участь в творенні звуків, є:
гортань, носова порожнина та ротова порожнина, до якої включаються губи, зуби,
десна, язик (окремо розглядають передню, середину та задню частини), тверде
піднебіння та м’яке піднебіння, що закінчується язичком. Вказані артикулятори
безпосередньо формують окремі звуки. Інші органи мовотворення (голосові
зв’язки, трахея, легені) в основному визначають тип сигналу збурення. Так,
наприклад, напружені голосові зв’язки формують дзвінкі (вокалізовані) звуки,
розслаблені – глухі (невокалізовані).
Польська мова, як і більшість індоєвропейських мов, має шість основних ротових
вокалізованих голосних звуків: а, о, у, е, і, и (згідно із прийнятими в
польській фонетиці та фонології позначеннями – відповідно звуки: a, o, u, e, i,
y). Основними характеристиками артикуляційних органів при творенні голосних є:
положення язика в ротовій порожнині, розташування губ, положення м’якого
піднебіння. В процесі артикуляції язик виконує як вертикальні, так і
горизонтальні рухи, що має вирішальний вплив на формування конкретного
голосного звуку:
рух язика по горизонталі: язик висунутий вперед формує голосні (позначення в
польській транскрипції) і, е та y, коли язик є в середньому положенні
формується звук а, в процесі пересування язика назад утворюються звуки о та u;
при вертикальному русі язика утворюються: язик піднесений високо до піднебіння
– звуки і, и, у, язик в середньому положенні – звуки о, е, язик опущений вниз –
звук а.
Особливістю польської мови є наявність голосних носових звуків – дифтонгів № та
к . Перший утворюється при середньому вертикальному та задньому горизонтальному
положеннях язика, другий - при середньому вертикальному та передньому
горизонтальному положеннях [106, 107]. На рис. 2.1 представлена прийнята в
польській фонетиці схема просторового розташування голосних звуків [108].

Рис. 2.1. Трикутник голосних звуків польської мови
Ще Г.Фант [109] довів близькість структури та основних акустичних характеристик
відповідних ротових голосних звуків у різних індоєвропейських мовах. Тому
доцільно при трансформації польських голосних викори