Вы здесь

Політична ідентичність в Україні в період кризи "розвинутого соціалізму" і здобуття державної незалежності.

Автор: 
Землюк Василь Петрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U000243
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ВЕРСІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1980-Х
РОКІВ
2.1. Ретроспектива етнопсихологічної складової політичної ідентичності
Константні структури національної свідомості, як зазначає Л.Нагорна, "мають
дивовижну властивість; складаючись у глибині віків, зазнаючи багатьох мутацій і
трансформацій, вони зберігають для нащадків певний алгоритм світосприймання.
Сьогоднішній українець навіть не уявляє, на яких матрицях його психіки
закодована інформація, яка допомагає йому самовизначатися, змушує дотримуватися
певних етичних правил і норм поведінки" [236, с. 247].
В основі самоідентифікації особи, насамперед етнічної, лежать різні біологічні,
географічні, соціокультурні ідентитети – як традиційні характеристики
(стереотипи поведінки, расові, мовні, психічні особливості),
так і новочасні, що є продуктом соціалізації та політизації етнічності.
За І.Кресіною, "таку ідентичність слід розуміти як цілісну єдність
суб’єктив­ного і об’єктивного, раціонального та ірраціонального, успадкованого
і набутого досвіду етнічної спільноти" [179, с. 104].
Згідно з підходом Володимира Яніва, "українець – це інтровертивна людина, з
сильним відчуттям свого "я" і бажанням самовияву назовні; таке прямуван­ня
вирішує про приналежність українського народу до індиві­дуалістичного
культурного циклу. Заглиблений у собі і маю­чи відчуття гід­ності, він прямує
до повалення всяких обмежень особистої свободи, в тому числі до нівеляції
соціальних пере­город. Неохота коритися волі іншого йде так далеко, що
комплементарне прямування до самовияву – нахил підпорядку­ва­тися – в українця
з природи слабо розвинений. Ця остання властивість характеру ще більше
поглибилася у результаті століть неволі, коли творчий спротив набирав прикмет
чесноти. При ідеалізуванні бунту поглиблювалася й внутрішня незгідливість
українців: у результаті часта в них анархічність, в крайнім випадку навіть
нігілізм". Другою основною властивістю українців В.Янів виділяє дуже сильну
українську почуттєвість, що він та інші етнопси­хологи називали
"кордоцентричність" українського народу" [451, с. 127].
В.Янів, говорячи про індивідуалізм української родини, зазначав, що "прагнення
до вияву своєї індивідуальности позначилося на тому, що українська родина, на
відміну від великої, колективістичної родини, є мала родина; вона складається з
батьків і неодружених дітей; одруження дітей веде в засаді до заснування нової
сім’ї з усіма зовнішніми ознаками (власна хата, окремий земельний наділ)" [132,
с. 1134]. "Українець – це людина "малих гуртів", в які він безпосередньо
вростає. Всі ті малі спільноти – родина, братство, громада – сильно злютовані
почуваннями. Далеко менше зрозумін­ня до великих спільнот, до поставання яких
треба певного абстракційного процесу. Все-таки, під впливом ідеалістичної
постави є пошана традиції як суми витворених століттями ідеа­лів, і традиція
виконує важливу дисциплінуючу функцію, зокрема важливу при відомій анархічності
вдачі. Авторитет ідеалу є багато сильніший від авторитету конкретної одиниці, а
протиставлення колишньої свободи, що уможливлювала са­мовияв і своєрідні форми
життя ("вольності"), сучасній неволі є чинником, скріплюючим традиціоналізм.
Цей традиціона­лізм став підставою національного відродження за Шевченка і
завдяки Шевченкові" [451, с. 129].
Дослідники різних періодів виділяли такі чинники формування етнопсихологічних
особливостей українців:
середовище проживання етносу (географічний простір) – ландшафт і клімат,
особливості ґрунтів і розміри території, флора, фауна, водойми та інше, що
створює неповторну своєрідність навколишнього середовища, зумовлює асоціації,
пізнавальні процеси, комунікації. Це – результат відображення специфіки
взаємодії українців з природними та геокліматичними умовами існування і
співіснування, що склалися історично;
геополітичні впливи – Україна розташована в центрі Європи, де перетинаються
шляхи, що сполучають Схід і Захід, і тому за геополітичним положенням перебуває
начебто на "межі двох світів" – між Європою і Азією. В результаті на українців
впливав як християнсько-візантійський Захід, так і євразійсько-кочівницький
схід;
взаємодія з іншими народами – те, що М.Костомаров називав "взаємним тертям
народів". Він передусім звертав увагу на те, що різнорідний етнічний склад
населення України, постійна взаємодія з іншими народами (українці традиційно
наймалися на роботу до сусідніх країн, служили у військах інших держав,
торгували з ними) зумовили "дух терпимості, відсутність національної
зарозумілості", які перейшли "згодом в характер козацтва" [173, с. 14].
Взаємодія з іншими народами відбувалася шляхом міґрації населення, через
змішані сім’ї, бі- та поліетнічні поселення, прикордоння, міжетнічне
спілкування. Відбувалася дифузія культур і ментальностей. Паралельно
відбувалися процеси як взаємозбагачення культур, так і їх асиміляції та
нівелювання;
історія та умови розвитку народу, життєвий досвід, історична тяглість. Тяжкі
випробування, яких зазнала Україна, а надто в ХХ ст., не могли суттєво не
позначилися на її народові, адже після Першої світової війни українці на
одвічно своїх землях опинилися в складі чотирьох держав – СРСР, Польщі, Румунії
та Чехо-Словаччини (пізніше Угорщини). Багатовіковий період бездер­жавного
існування України та розчленованість народу супровод­жувались істотними
впливами з боку інших, домінуючих в межах своїх державних утворень, етносів
(передусім російського та польського), їхньої культури, зокрема, політичної,
суспільної психології, традицій, світосприймання;
українська мова.