Вы здесь

Юридичний компроміс як фактор оптимізації механізму правового регулювання

Автор: 
Новікова Марія Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U000329
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
СУТНІСТЬ ТЕОРІЇ ЮридичнОГО компромісУ
2.1. Принципи та сфери дії юридичного компромісу в МПР
Як субсидіарний метод правового регулювання, юридичний компроміс може бути
розповсюдженим на різні галузі права. При цьому необхідно враховувати, що МПР
спрямований на регулювання відносин між суб’єктами права, які по суті є
соціооб’єктами, а методи правового регулювання безпосередньо впливають на
активізацію їх юридичної поведінки.
Так, з точки зору теорії держави і права та соціології, якщо розглядаються дії
чи поведінка двох або більше осіб, спрацьовують закономірності функціонування
соціосистеми. Обґрунтовування структурних елементів соціосистеми, їх
взаємозв’язку, механізмів, процесів функціонування, етапів, змісту, функцій,
специфіки доцільно здійснювати з посиланням на теорію державно-правової
організації соціальних систем [21]. З точки зору цієї теорії учасники
компромісної угоди можуть розглядатися як мікросоціосистема. Тому є доцільним
дати їй умовну назву “компромісне товариство”(КТ).
Логічно, що структурними компонентами КТ виступають:
а) особи як суб’єкти права, що підкоряються юридичним нормам;
б) особи, які не підкоряються, тобто порушують закон;
в) держава як провідник права і захисник законних прав та інтересів громадян;
г) треті особи, якими можуть бути представники медіативної структури,
правоохоронних органів, адвокати тощо;
д) правове середовище.
Згідно з положеннями теорії державно-правової організації соціальних систем
правокомпромісний метод доцільно спрямовувати на регуляцію процесу
функціонування саме цих соціосистем з метою підкорення цього функціонування
чітко означеній алгоритмічності, певній схематичності щодо послідовності дій,
забезпечення умов, станів як елементів субсидіарного правокомпромісного методу,
що спрямовує учасників КТ на змодельовану в компромісних нормах правову
поведінку.
Синергетичною основою взаємодії членів КТ і в цілому процесу функціонування КТ
як соціосистеми при вирішенні конфлікту є особистий інтерес [125, с. 483; 134].
Він стимулює правову мотивацію і сприяє прискоренню процесу обрання варіанту
правового вчинку, скорішому припиненню боротьби мотивів тощо.
Під механізмом соціосистеми розуміють єдність і узгодженість усіх компонентів,
які створені для безпосередньої реалізації функцій на підставі
“взаємообумовлених соціальних дій, при яких дії одного суб’єкта одночасно є
причиною і наслідком відповідних дій інших” [118, с. 149, 174]. Це зобов’язує
нас розглядати алгоритмічність функціонування модуля “ЮК” в межах трьох
основних етапів даної соціосистеми, зокрема: а) «вхід»; б) “процес”; в) «вихід»
[21] (схема 8).
Схема 8. Логіка етапів юридичної поведінки особи як соціооб’єкту у напрямку
досягнення мети
Факторами специфічно організованого середовища, що впливають на перший етап
взаємодії учасників компромісної угоди як соціосистеми, є:
юридичне забезпечення модуля “ЮК”;
певний рівень правової культури учасників КТ, що обумовлюється: а)
усвідомленням позитивних і негативних аспектів можливої компромісної угоди та
її наслідків; б) психологічною та інтелектуальною готовністю учасників КТ як
суб’єктів права до співробітництва в межах компромісу;
визначення критерію того моменту, коли подальша непоступливість, відмова від
взаємного обговорення варіантів виходу з ситуації веде до значних втрат
(цінностей, часу, психологічного комфорту);
наявність ініціатора компромісної угоди.
На першому етапі (“вхід”) функціонування КТ як соціосистеми за допомогою модуля
“ЮК” ми виділяємо такі організаційні дії:
визначення предмету компромісної угоди на підставі варіативності правової
поведінки;
забезпечення умов неможливості ухилення від компромісної угоди;
забезпечення відсутності тиску на учасників компромісної угоди із зовнішнього
середовища;
підготовка до прийняття компромісного рішення.
Ці організаційні дії є передумовою ефективності другого етапу – “процесу”,
оскільки його наявність відповідатиме логіці психології поведінки суб’єкта
права та стимулюватиме його на прогнозовану алгоритмічну правову поведінку, яка
складається з:
визначення сутності розбіжностей, реалізації продуктивного обміну думками
стосовно можливих взаємопов’язаних варіантів поведінки;
обговорення змісту поступок;
визначення моменту певної домовленості про компромісну угоду;
самостійного та добровільного прийняття компромісного рішення щодо сутності
поступки;
домовленості про документальне оформлення компромісної угоди.
До третього етапу (“вихід”) ми відносимо такі організаційні дії:
документальне оформлення компромісної угоди;
реалізація компромісної угоди в дійсності;
отримання позитивних наслідків у вигляді більшої частини цінностей, позитивного
психологічного настрою, гармонізації конкретних соціальних відносин.
З метою забезпечення впливу субсидіарного правокомпромісного методу на
організацію правової поведінки в процесі дії МПР необхідно враховувати такі
фактори:
а) функції норм права як компоненту МПР із врахуванням специфіки модуля “ЮК”,
який вдосконалює внутрішні зв’язки соціосистеми в кожній ситуації;
б) специфіку кожної конкретної ситуації;
в) принципи впливу субсидіарного правокомпромісного методу на дію МПР.
З метою визначення функцій норм права в МПР необхідно проаналізувати їх
специфіку та спрямованість на реалізацію елементів субсидіарного
правокомпромісного методу.
На наш погляд, класифікація нетипових правових норм на відміну від норм права
як класичних моделей поведінки сторін у правових відносинах, запропонована Г.А.
Борисовим [3, с. 12-13], може бути розповсюджена і на компромісні норми,
оскільки останні формуються також у МПР.
Серед зазначених норм ми в