Вы здесь

Романний триптих "Вогненні стовпи" у жанровій системі історичної прози Романа Іваничука.

Автор: 
Підопригора Світлана Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U000418
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
РОМАННИЙ ТРИПТИХ “ВОГНЕННІ СТОВПИ”
КРІЗЬ ВИМІРИ ЖАНРУ
У літературознавчій науці вивчення поняття “жанр” часто пов’язане з труднощами,
спричиненими неузгодженістю в термінології. Н. Копистянська зазначає, що
триступеневий поділ літератури передбачає: 1) розподіл на три роди – епос,
лірика і драма (деякі теоретики називають їх жанрами); 2) поділ кожного з родів
на “жанри” або “види”; 3) наступний поділ визначається як “жанр” або “жанровий
різновид” [104, с. 14]. Таким чином, дефініція “жанр” може вживатися в трьох
різних значеннях.
Сучасні науковці, автори підручника “Теорія літератури” О.Галич, В.Назарець,
Є.Васильєв [33], дотримуються термінології, за яку ще 1975 року виступав
С.Крижанівський: рід, жанр, жанровий різновид. Водночас зберігається тенденція
до ототожнення понять літературний вид і жанр [114, с. 418].
Літературний жанр визначає тип поетичної структури художнього твору. Він, отже,
виступає “історично сформованим типом художнього твору, який синтезує
характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу
композиційну будову, яка постійно розвивається та збагачується” [33, с. 251].
Жанр визначає зовнішні ознаки твору і його внутрішні властивості, є своєрідною
змістовою формою. Із-поміж жанрових особливостей виокремлюються: побудова
сюжету й композиції, обсяг твору, тип оповіді (взаємодія автора і персонажів),
функції часу і простору, специфіка героїв, принципи їх типізації та
індивідуалізації, стиль тощо. За А.Цейтліним, для жанру характерні три
структурні ознаки: органічність усіх компонентів, що формують поетичну єдність;
побутування цієї єдності в історичних умовах і широке її розгалуження,
типовість виду для масової літературної продукції [180].
Н.Копистянська, беручи до уваги міру абстрактності й конкретності змісту
поняття “жанр”, умовно вирізняє чотири взаємопов’язані, взаємозумовлені сфери:
1) жанр як поняття найбільш абстрактне, загальнотеоретичне, що означає
сукупність і взаємозв’язок основних, визначених і стійких жанрових ознак, що
складаються в групах творів упродовж тривалого часу і дають підставу
об’єднувати витвори різних епох, народів під загальним поняттям і назвою; 2)
жанр як історичне поняття, обмежене в часі та “літературному просторі”
(наприклад, романтична балада); жанр тут розглядається у динаміці; 3) жанр –
поняття, що враховує специфіку конкретної національної літератури (приміром,
чеська романтична балада) і формується, розвивається залежно від
суспільно-політичних умов і культурних традицій країни, збагачується
національними рисами й одночасно привносить їх у загальний розвиток жанру; 4)
поняття жанр зазнає подальшої конкретизації щодо індивідуальної творчості
(наприклад, чеховське оповідання) [104, с. 32-33]. Як бачимо, поняття “жанр”
узагальнює риси, притаманні групі творів одного автора, історичній епосі,
нації, світовому мистецтву загалом. Вступаючи у взаємодію, жанри створюють
певну систему в межах літературного методу, напряму, течії, національної
літератури, певної доби. При цьому, ясна річ, слід ураховувати й параметри
творчості конкретного письменника. Жанр являє діалектичну єдність сталості й
змінності, “постійності і тимчасовості”, спирається на закономірності існування
літературної традиції, безперервний розвиток та оновлення письменства.
Романний триптих “Вогненні стовпи” Р.Іваничука органічно вписується в жанрову
систему творів письменника, що закумульовує малі жанри (новела, оповідання),
повісті, романи, а також публіцистику, нариси, есе, публіцистичні спогади.
Жанрова система історичної прози митця зумовлюється характером його художнього
мислення, що й визначає жанрову природу триптиха, з’ясування якої спирається на
загальні типологічні ознаки історичного роману.
У літературознавстві доволі спірним є питання, чи можна виокремлювати
історичний роман з-поміж інших різновидів. Деякі дослідники (Г.Ленобль,
Л.Александрова, І.Варфоломєєв, І.Ізотов) потрактовують історичний роман у
якості самостійного жанру. Так, Г.Ленобль заакцентовує існування історичного
жанру, що об’єднує, крім романів, повісті, п’єси, поеми на історичну тематику.
І.Варфоломєєв, відкидаючи визначення “історичний жанр”, пропонує своє –
“історична романістика”, вкладаючи в нього поняття цілої системи жанрових
структур: роману, повісті, новели тощо. Цікавою видається думка С.Злобіна, який
заперечує існування історичного роману як жанру і не відділяє його від роману
на сучасну тему. Більшість дослідників схильні до думки, що історичний роман є
жанровим різновидом власне роману. Із погляду В.Оскоцького, “він спочатку
роман, а потім уже історичний” [132, с. 264]. На широке обговорення серед
літературознавців здобулися проблеми специфіки історичного матеріалу, що
обирається письменником, і визначення меж історичного твору.
Поява перших історичних романів (ХІХ ст.) започаткувала певну традицію підходів
до історичного матеріалу. У вальтерскоттівському романі (В.Скотт, О.Мандзоні,
П.Куліш, О.Пушкін) на тлі історичних подій дія розвивалася довкола вигаданого
героя; митці “вдавалися до узагальнення конкретних фактів, до творчого вимислу”
[127, с 84]. У цей же час окреслився інший підхід – зорієнтованість на
уснопоетичну традицію, фольклорну “правду” (В.Гюго, А. де Віньї, М.Гоголь,
О.Стороженко, Т.Шевченко). Письменники зверталися до символічного малюнка,
фольклорної патетики та умовності, щоб виразніше віддзеркалити насамперед
власні погляди, почуття. Автори зазвичай суб’єктивно осмислювали історію,
зіставляли чи протиставляли минуле та сучасне.
Подальші зміни в поетиці жанру пов’язані з перео