Вы здесь

Обмежена осудність осіб із психопатичними розладами: юридико-психологічна характеристика

Автор: 
Цепінь Микола Йосипович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U000507
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
ХАРАКТЕРИСТИКА МЕЖОВИХ ПСИХІЧНИХ АНОМАЛІЙ ПСИХОПАТИЧНОГО КОЛА
Виходячи з проведеного науково-теоретичного аналізу історичних підходів та
сучасної вітчизняної і зарубіжної практики кримінально-правового застосування
обмеженої осудності, стає зрозумілим, що для її коректного розуміння необхідно
зрозуміти специфічний статус самих психічних аномалій, які стають підставами
для визнання даного специфічного статусу. Для цього треба зробити огляд
криміногенних психічних аномалій у межах осудності та виокремити найбільш
розповсюджені з них, які в обов’язковому порядку мають враховуватися судом при
визначенні обмеженої осудності. Виходячи ж з того, що серед інших криміногенних
аномалій, питому вагу займають саме аномалії психопатичного кола, то особливої
уваги при комплексному вивченні, аналізі і науковому осмисленні стають проблеми
саме їхньої юридичної оцінки. Адже, принаймні, слід розглядати психічні
аномалії як такі, що впливають або не впливають на ступінь суспільної
небезпеки.
На основі такого аналізу, стає можливим: вірне розуміння і проблеми самої
кримінальної відповідальності психічно аномальних психопатичних злочинців;
визначення її диференціація й індивідуалізація на основі загальних принципів
кримінального права; принципів врахування аномалій поряд із іншими об’єктивними
й суб’єктивними обставинами справи при вирішенні різних правових питань
(кримінально-правових, кримінально-процесуальних, кримінологічних,
криміналістичних, пенітенціарних та ін.).
Як результат такого аналізу стає можливим особливості врахування психічних
аномалій при організації як пенітенціарного покарання та ресоціалізації, так і
реалізації самих заходів медичного примусового впливу, зокрема,
психокорекційного, у тому числі й примусового медико-психологічного впливу
згідно ч. 2 ст. 20 КК України, базуючись на принципі диференційованої юридичної
оцінки психічних аномалій злочинця.
2.1. Психічна аномалія суб’єкта як підстава для визнання обмеженої осудності
Як було продемонстровано у попередньому розділі, проблема психічних аномалій
особистості злочинця є сьогодні однією з актуальних у науці та юридичній
практиці. Це пов’язано з тим, що у всіх країнах світу спостерігається зростання
показників числа психічних хворих і осіб із примежовими психічними розладами,
зокрема, психопатіями. Така несприятлива тенденція може бути пояснена, з одного
боку, вдосконаленням методів діагностики раніш невиявлених форм латентних
психічних аномалій, а з іншого – загостренням стресогенних чинників суспільного
життя в умовах прискорення НТР, соціальних катаклізмів та інших несприятливих
умов існування цивілізованого людства. Як відзначали ряд науковців ще у 70-х
рр. ХХ століття (Ігошев К.Є., Фрезеров О.Є., Лепс А., Петраков Б.Д.),
відбувається процес поширення та накопичення психічної аномальності в
загальносвітовому масштабі, що потребує більш уважного ставлення та врахування
в організації всього суспільного буття [124]. В ті ж часи було вже виокремлено
проблему криміногенності певних психічних аномалій, і, відповідної тенденції
зростання кількості злочинних проявів на ґрунті психічних відхилень. Так,
відзначалося, що тенденція масового зростання та поширення нервово-психічної
захворюваності серед населення впливає на стан правопорядку, на структуру осіб,
засуджених за здійснення суспільно небезпечних дій [98]. Адже примежові
(пограничні) стани психіки в межах осудності нерідко служать джерелом
конфліктів у міжособистісному спілкуванні, а на індивідуальному рівні можуть
проявлятися в якості „каталізатора” антисуспільної поведінки, що потребує не
лише медичної, але й юридичної оцінки [66, C.61; 168].
В українській правовій науці проблема врахування психічних відхилень при
визначенні кримінальної відповідальності вивчалася ще у 30-х рр. ХХ ст. відомим
кримінологом В.С. Трахтеровим [158], проте в ті часи це питання ще не набуло
такої актуальності, як наприкінці століття, коли багато видатних кримінологів,
юристів та психологів розпочали активні пошуки з’ясування можливостей
профілактики суспільно-небезпечних проявів психічних аномалій [85]. Тому у
сучасній юридичній науці й практиці проблема правопорушника, обтяженого
психічними аномаліями, стає самостійним об’єктом вивчення. Але, незважаючи на
актуальність, наукову й практичну значимість юридичного аспекту проблеми, вона
залишається недостатньо дослідженою, особливо в контексті нового карного
законодавства України. Про це свідчать серйозні розбіжності серед науковців і
практиків по цілому ряду ключових питань, зокрема, у зв'язку з застосуванням
новели обмеженої осудності. Так, у науковій літературі висловлюються різні
судження з приводу природи й сутності психічної аномалії, відмежування її від
осудності й неосудності, юридичної оцінки психічних аномалій у межах осудності,
вини й відповідальності такого суб’єкта злочину й ін.
Це пов’язане з тим, що психічна аномалія – поняття не просто біологічне або
медичне, але й відповідна характеристика індивідуально-психологічних
особливостей суб’єкта. Специфіка психічної аномалії полягає в її
суперечливості: стабільність, з одного боку, динамізм – з іншого. Правову науку
психічна аномалія цікавить тією мірою, якою вона має відношення до соціальної
поведінки особи, до її суспільно небезпечного діяння, передбаченого
кримінальним законодавством, і тому вимагає відповідної юридичної оцінки.
Законодавець оперує лише безальтернативною дилемою „осудний – неосудний”. В
свою чергу, альтернатива – психічно здоровий або психічно не здоровий –
підпадає під компетенцію психіатрів. Тому прагнення юридичн