Вы здесь

Формування патріотизму - важливий чин-ник соціалізації молоді України на сучасно-му етапі політичного процесу

Автор: 
Коваль Ганна Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U000558
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
РОЛЬ І МІСЦЕ ПАТРІОТИЗМУ В СИСТЕМІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ УКРАЇНИ
2.1. Патріотизм в системі світоглядних уявлень та цінностей українського
суспільства
Моральне знецінювання патріотизму, пов'язане з його політичною характеристикою,
вимагає чіткого визначення його сутнісних ознак, природи виникнення й
конфліктологічного змісту. Множинність концепцій обумовлює спірний і
багатомірний характер патріотизму, що актуалізує науковий пошук його
універсального визначення. Одним із підходів до пояснення політичного змісту є
співвідношення патріотизму з найбільш поширеними світоглядними конструкціями та
цінностями, які характеризують суспільство та державу в сучасному світі.
З початку 90-х рр. ХХ століття значне поширення в суспільній свідомості
отримали ідеї космополітизму, які мають кілька форм проявів. У найбільш
«твердій» формі космополітизм звернений винятково до інтересів і переконань
окремих індивідів, тих, хто, втративши свою Батьківщину, не знайшов нової. Це
люди, які готові досить вільно змінювати місце свого проживання, роботи, що не
мають і не знають своєї Батьківщини. У них любов до Батьківщини або мізерно
слабка, або взагалі відсутня.
Відповідно до іншого, більш м'якого трактування, космополітизм - «це розширення
ідеї Батьківщини на весь світ», в основі якого лежить «свідомість єдності
людського роду й солідарності інтересів окремих народів і країн як частин
єдиного цілого людства» [224, c. 180.]. Відповідно до цієї точки зору
космополітизм не виключає любові до рідної країни й рідного народу, але дає
лише «вищий критерій» для оцінки, тому що щире суспільне благо проявляється
відповідно до вселюдських інтересів.
Космополітизм – це явище, яке у своїх конкретних історичних формах далеко не
однозначне. Він виник як умонастрій космічної екзистенціальної бездомності («у
філософа немає Батьківщини»), індивідуально-егоїстичної відчуженості від
Батьківщини й цинічної байдужності стосовно неї («ubi bene, ibi patria» – «де
добре, там і Батьківщина»). Так, для кініків Антисфену й Діогена Синопського
космополітизм був негативною реакцією на порядок й уклад життя античного
полісу.
Космополіт почуває й вважає себе «громадянином світу» не тому, що любов до
Батьківщини – «малої» й «великої» – настільки в ньому міцна й сильна, що
природно переростає в любов до усього світу, до всіх людей, людини взагалі, а,
навпаки, тому, що явно або таємно він ненавидить і нехтує батьківщину. На перше
місце виходить почуття причетності до спільності більш високого порядку й
значимості – до усього світу, людства.
Космополітизм і планетаризм – у принципі протилежні феномени. Планетаризм – це
наднаціональна свідомість приналежності до людської спільності на планеті
Земля, почуття любові до усього живого на ній і солідарності з ними, готовність
діяльно й жертовно їм служити. В основі цього почуття й свідомості обов’язково
лежить патріотизм, що природно переростає свої локальні й національні межі. У
разі, якщо мова йде про неповний чи фрагментарний планетаризм, наприклад, коли
глобальне мислення ще формується або вже сформовано так, що поширюється не на
весь світ, а тільки на якісь окремі національно-культурні регіони, країни або
принаймні якусь одну чужу країну, більш доречним є термін «понад -
націоналізм», запропонований І.Ільїним [126] .
Глобалізація економіки, політики, культури, стилю життя, значною мірою
стимулюється електронними засобами масової інформації й Інтернетом, – це
всесвітньо-історична тенденція [125, c. 54]. Вона неминуче веде до формування
планетарної цивілізації й тому Н. Луман, наголошуючи на комунікації й
пріоритеті когнітивних очікувань над нормативними, називає її «світовим
суспільством» [270]. При цьому глобалізація не тільки не означає
універсалізацію й уніфікацію, але багато в чому виключає їх. Глобалізація
ґрунтується на планетаризмі, тобто припускає патріотизм, інтенсифікацію
розвитку національних культур, ще більш дбайливе ставлення до їхньої
самобутності [262, c. 76]. Універсалізація грунтується на космополітизмі,
індиферентному або навіть ворожому стосовно національно-культурних розходжень,
веде до їхнього стирання, забуттю традиційних цінностей, самобутніх підвалин і
звичаїв.
Подібно до того, як любов до «великої» Батьківщини ґрунтується на любові до
Батьківщини «малої», основою й необхідною умовою планетаризму завжди був і буде
патріотизм. Бачити в патріотизмі те, що повинно бути «переборене» як щось
низинне (інстинктивна прихильність, що сходить до територіального інстинкту
тварин), або «зжите» як вікове явище, або «відкинуте» як консервативна
ізоляціоністська тенденція – глибока омана. Любов до Батьківщини не ізолює від
світу, а саме відкриває світ у справжньому світлі: дозволяє побачити планету
Земля не як внутрішньо індиферентну, а тому не здатною до розвитку
загальнолюдської єдності, але як плідну єдність різноманіття, орієнтовану на
інновації. З погляду соціальної феноменології, любов до Батьківщини – «вічний»
соціальний феномен і людська цінність. Вона не підлягає ні психологічному
«викорінюванню», ні діалектичному «зняттю», заснованому на міфічній силі
заперечення. Від чого насправді необхідно відокремитися, так це від
«морфологічного шовінізму» й «націоналістичного месіанізму». Це завдання в
контексті «філософії планетаризму» ставить Я.Сиверц ван Рейзема [222,
c. 14-15]. При цьому, виконання обов'язку на рівні цих більш високих ціннісних
порядків не виключає, а припускає виконання правильно зрозумілого боргу перед
Батьківщиною.
Політико-ідеологічним різновидом космополітизму є інтернаціоналіз