Вы здесь

Трудові міграції у період трансформації соціально-економічних відносин в Україні.

Автор: 
Майданік Ірина Петрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U000787
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТРУДОВИХ МІГРАЦІЙ В ПЕРІОД ТРАНСФОРМАЦІЇ
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
2.1. Ситуативний та ретроспективний аналіз зовнішніх трудових міграцій
населення України
Із здобуттям незалежності Україна зіткнулася з низкою процесів та явищ, що не
були властивими радянському суспільству або виявлялися в той час у іншій формі.
До них належить і трудова міграція. Незважаючи на те, що колишній СРСР прийнято
вважати прикладом закритого суспільства, міграційні процеси (як внутрішні так і
зовнішні) на його теренах все ж розгорталися, хоча і мали обмежений характер.
За роки незалежності міграційна ситуація в Україні значно змінилася, що
зумовлено зміною економічного, політичного та соціального середовища. Сучасна
вітчизняна міграція загалом, та трудова міграція зокрема, вирізняються
особливими причинами, масштабами, напрямами, наслідками та
соціально-демографічними характеристиками її учасників, що вимагає розробки
нових підходів до вивчення, регулювання та оптимізації цих процесів.
З метою виявлення динаміки трудових виїздів наших співвітчизників фахівці
здійснюють класифікацію трудових міграцій на три періоди: 1975–1986 рр. –
доперебудовчі роки з пануванням жорстких обмежень виїзду за кордон радянських
громадян; 1987–1991 рр. – період ліберизації режиму виїзду; з 1991 по нинішній
момент – трудові міграції, що здійснюються в умовах незалежності України
[106, с. 25].
Виїзди за кордон жителів УРСР у доперебудовчий період були рідкістю. Виїздили
переважно спеціалісти, які відряджалися установами і організаціями для
виконання певних робіт за кордоном. Однак такі поїздки були притаманні більшою
мірою жителям столиці, іноді мешканцям інших великих міст. Громадяни, які
проживали у невеликих населених пунктах, не мали змоги здійснити подібні
виїзди, оскільки у невеликих поселеннях не було установ, здатних відрядити
своїх працівників за кордон. Поїздки, пов’язані з відрядженням, роботою за
контрактом здійснювались переважно чоловіками, майже виключно – з вищою
освітою. Помітним каналом виїзду була праця за контрактом в частинах радянської
армії за кордоном, разом із військовослужбовцями виїздили також члени їхніх
сімей.
Під час перебудови можливості зарубіжних поїздок значно розширились, що
супроводжувалось зростанням кількості охоплених ними людей. Порівняно з
попереднім періодом, вирівнявся статевий склад мігрантів. Питома вага осіб з
вищою освітою зменшилась, однак все ще залишалася дуже високою (майже половина
осіб, які виїздили за кордон, мали диплом про вищу освіту) [106, с. 27].
Найактивніше відбувалися виїзди до сусідніх соціалістичних країн, найбільшою
популярністю серед мігрантів користувалася Польща. Приваблювали виїжджаючих
також Східна Німеччина, Чехословаччина, Румунія, Китай, Угорщина, Югославія
тощо. Важливим каналом виїзду став туризм. Майже всі, хто виїздили за кордон за
запрошенням або у складі туристичних груп, керувалися бажанням поліпшити своє
економічне становище. Особи, які перебували за кордоном кілька днів, майже всі
займалися торгівлею, серед тих, хто знаходився в іншій державі більш тривалий
період часу, були особи, зайняті у промисловості, будівництві та сфері послуг.
Економічна мотивація міграції у перші роки незалежності України значно
посилилася внаслідок глибокої економічної кризи в державі. В цей період
зменшилась чисельність осіб, які виїздили за кордон з метою дрібної торгівлі,
натомість виявилася тенденція до зростання кількості людей, які виїжджали за
кордон з метою працевлаштування. Протягом п’ятнадцяти років незалежності
соціально - економічна ситуація в країні змінювалася. Паралельно з цими змінами
відбувалася еволюція основних параметрів трудової міграції наших
співвітчизників.
За даними досліджень, проведених Національним інститутом стратегічних
досліджень (НІСД) у 1994 – 1995 рр. [106] та Національним інститутом проблем
міжнародної безпеки (НІПМБ) у 2000 – 2002 рр. [105], протягом останніх років
відбулися значні зміни у віковій структурі заробітчан. Якщо до 1994 р. більше
половини (51,6%) трудових мігрантів були особами середнього віку (35 – 49
років), то починаючи з 1995 р. у потоках заробітчан збільшується частка молоді;
ця тенденція отримує своє продовження у 1999 – 2002 рр., коли майже 2/3
трудових мігрантів не перейшли 35-літній рубіж. Крім того, у перші роки ХХІ
століття у віковій структурі гастарбайтерів вперше були виявлені особи, молодші
за 19 років (Рис. 2.1.1).
Рис. 2.1.1 Ретроспективний аналіз вікової структури трудових мігрантів з
України
Особливо яскраво тенденція до “помолодшання” учасників трудових міграцій
спостерігається у м. Києві, де частка молоді серед заробітчан протягом
останнього десятиліття збільшилася втричі (до 1994 р. вона становила 25%, тоді
як у 1999 – 2002 рр. склала 75%). Такий стан речей можна пояснити розширенням
наявних каналів виїзду. Якщо під час першого періоду, як вже зазначалося
раніше, найважливішими каналами були відрядження або робота за контрактом, що
передбачає від’їзд спеціалістів з певним досвідом та стажем роботи, на здобуття
яких необхідно витратити тривалий період часу, то протягом останнього часу
з’явилося багато можливостей потрапити за кордон незалежно від наявності
службових заслуг на батьківщині. Цим активно користується молодь як найбільш
мобільна частина населення.
Слід зауважити також, що за результатами досліджень, проведених НІПМБ та НІСД,
протягом останніх років відбулася зміна тривалості перебування наших
співвітчизників за кордоном у сторону збільшення. Якщо до 1994 р. більше ніж
к