Вы здесь

Вплив засобів масової інформації на політичний простір сучасної України

Автор: 
Хлівнюк Тетяна Петрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
3408U001601
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
Демократичні принципи функціонування ЗМІ як детермінанта демократичного суспільства.

2.1. Засоби масової інформації як один із елементів політичної системи.

Багато політологів у наші дні активно досліджують проблему комунікації й інформації, тому що вони необхідні для функціонування політичної системи й представляють її дуже важливий, динамічний елемент - інформаційно-комунікативну підсистему. Засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же час зв'язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв'язок обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспільними функціями, а, по-друге, спільністю об'єкта-аудиторії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці характеристики необхідні для визнання преси, радіо і телебачення цілісною системою. Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і динамічний характер взаємовідносин між складовими частинами.
Потік соціальної інформації, що передається різними каналами ЗМІ, необхідно розглядати як цілісне утворення. Кожну конкретну газету, програму радіо і телебачення слід розглядати у взаємозв'язку синхронного впливу на аудиторію, оскільки вони є елементами цієї системи. Функціональна спільність, зв'язки з аудиторією, по відношенню до якої засоби масової інформації в міру їх консолідації все більше виступають як одне ціле, приводять до формування системних, інтегральних якостей. Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоціональність, безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної інформації.
Політична комунікація відповідає фундаментальної потребі політичної системи: для політичної системи вона є тим ж, що кровообіг для організму людини. Політична комунікація є процес передачі політичної інформації, завдяки якому вона циркулює від однієї частини політичної системи до інший і між політичною системою й соціальною системою. Іде безперервний процес взаємообміну інформацією між індивідами й групами на всіх рівнях. Потреби політичної системи в засобах комунікації прямо залежать від її функцій у суспільстві, чисельності агентів політики, способів прийняття політичних рішень, розмірів держави й деяких інших факторів. Природно, що в традиційних державах минулого потреби в засобах комунікації були обмежені. Роль таких засобів виконували головним чином гінці, кур'єри й посланники, що передавали в усній або письмовій формі політичну інформацію: королівські укази й розпорядження, листи намісників і т.п. Винахід і поширення в XІХ-XX ст. телеграфного й телефонного зв'язку, радіо й телебачення не тільки задовольнило комунікаційні потреби держав, але й зробило дійсну революцію в політиці. ЗМІ зробили практично можливим існування багатьох демократичних і тоталітарних ідей, які здавалися раніше утопічними, значно змінили способи легітимації й здійснення влади, структуру її ресурсів.
Як відзначає О. Тоффлер, вищу якість і найбільшу ефективність сучасної влади надають знання, що дозволяють "досягти шуканих цілей, мінімально витрачаючи ресурси влади; переконати людей у їхній особистій зацікавленості в цих цілях; перетворити супротивників у союзників" [Цит. за: 165]. І саме ЗМІ є на сьогоднішній день основним інструментом досягнення владою її цілей.
Сьогодні багато дослідників, зокрема М. Анохін і М. Павлютенкова, розглядають інформацію як "найважливіше джерело влади" [4, с. 44]. "По суті, - відзначають ці автори, - політична система може розглядатися як занурена в інформаційний простір" [4, с. 40].
Відштовхуючись від подібних передумов, І. Засурський відзначає: "Засоби масової інформації стають основним середовищем політичної комунікації. Відбувається повне переплетіння сфери політичного й ЗМІ, що дозволяє говорити про медіатизацію політики й формування медіаполітичної системи" [57, с. 87].
"Інформатизація" і "медіатизації" соціального життя і політики фактично означають зміну ролі ЗМІ, які стають "системоутворюючим елементом політики", здобувають у ній "новий інституціональний статус, поступово втрачаючи колишню роль - просто засобу, інструменту" [21, с. 5].
Виходячи зі свого комунікативного потенціалу, ЗМІ можуть бути охарактеризовані як особлива підсистема (інститут) соціально-політичного цілого, що володіє винятковою важливістю: вони є, одночасно, і каналом інформаційного обміну, який пронизує все суспільство, і циркулюючої по цьому каналі рідиною (інформацією). Щодо цього їхня роль подібна ролі грошей в економіці (універсальні посередники). З іншого боку, вони відіграють активну роль, і можуть бути уподібнені політичній дії як такому (форсам-ідеям, виражаючись мовою П. Бурдье [14, с. 202].
ЗМІ не "локалізовані" у якому-небудь "місці" політичної системи і є одночасно її середовищем і "внутрішнім" комунікативним каналом. У рамках описаної вище моделі рольові завдання ЗМІ розподіляються відразу по всім трьох рівнях (вимірам) політичного процесу - формальному, змістовному, процесуальному.
На формальному рівні (polіty) роль ЗМІ полягає в поширенні й пропаганді загальних колективних цілей і вимог, яким підкоряється функціонування політичної системи. Як пише С. Дубовик, "ми на практиці переконалися, що суспільство не може вижити, якщо не забезпечує однакового розуміння єдиних правил гри. ...Одним з головних інструментів такого забезпечення, безумовно, є засоби масової інформації" [47, с. 3-4].
На змістовному рівні (polіcy) здійснювана за допомогою ЗМІ політична комунікація забезпечує мобілізацію ресурсів суспільства, прийняття управлінських рішень, формування політичних програм. Іншими словами, у силу своєї природи політична система бідує не тільки в наявності базових інституціональних умов свого існування, але й у погодженій взаємодії всіх її підсистем [21, c. 4-5].
На процесуальному (polіtіcs) рівні ЗМІ забезпечують артикуляцію й агрегацію інтересів, їхню конверсію з метою політичної соціалізації й політичної підтримк