Вы здесь

Роль порушення обміну ліпідів у прогресуванні діабетичної нефропатії.

Автор: 
Граніна Олена Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U001731
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих

Для досягнення поставленої мети і задач дослідження було обстежено 147 хворих на ЦД, які знаходилися на лікуванні в ендокринологічному відділенні обласної клінічної лікарні м. Харкова яка є клінічною базою Харківського державного медичного університету. У групу обстежених були включені 72 (49,0 %) хворі на ЦД 1 типу та 75 (51,0 %) хворих на ЦД 2 типу. Діагноз формулювався у відповідності до класифікації ЦД (ВООЗ, 1985, 1999). Постановка діагнозу здійснювалася при наявності одного з таких умов: 1) клінічні симптоми ЦД (поліурія, полідипсія, необґрунтована втрата маси тіла) у поєднанні з рівнем глюкози у венозній (капілярній) крові у невизначений час (без урахування часу на момент прийняття їжі), більшим або рівним 11,1 ммоль/л; 2) рівень глюкози у венозній (капілярній) крові натще (голодування не менше 8 год.) більший або рівний 6,1 ммоль/л; 3) рівень глюкози у венозній (капілярній) крові через 2 години після навантаження глюкозою (75 г) більший або рівний 11,1 ммоль/л. Серед обстежених були виділені хворі з діабетичною нефропатією (ДН) відповідно до класифікації Mogensen C.E. (1983); відповідно в кожній групі виділені по три підгрупи з доклінічними ступенями ДН (1-а, 2-а, 3-а). У першу підгрупу включали хворих на ЦД з нормоальбумінурією (до 30 мг/добу), у другу підгрупу - хворих з мінімальною альбумінурією (до 100 мг/добу) і у третю підгрупу - хворих з підвищеним рівнем альбумінурії (до 300 мг/добу) (рис. 2.1).
У групи обстежених не включалися пацієнти із запальними захворюваннями сечової системи та нирок, які мали місце до розвитку ЦД, а також хворі з протеїнурією більше 0,3 г/добу, з ознаками інфекційного ураження сечовидільної системи з піурією, супутньою патологією нирок недіабетичного генезу та артеріальною гіпертензією, яка виникала до маніфестації ЦД.

Рис. 2.1. Розподіл обстежених хворих на ЦД з ДН
Примітка:
1 група 1 підгрупа - хворі на ЦД 1 типу з ДН 1-го ступеня
1 група 2 підгрупа - хворі на ЦД 1 типу з ДН 2-го ступеня
1 група 3 підгрупа - хворі на ЦД 1 типу з ДН 3-го ступеня
2 група 1 підгрупа - хворі на ЦД 2 типу з ДН 1-го ступеня
2 група 2 підгрупа - хворі на ЦД 2 типу з ДН 2-го ступеня
2 група 3 підгрупа - хворі на ЦД 2 типу з ДН 3-го ступеня

Контрольну групу склали 20 здорових донорів, серед обстежених було 75 (51,0 %) чоловіків та 72 (49,0 %) жінки віком від 20 до 65 років (табл. 2.1).

Таблиця 2.1
Розподіл обстежених хворих за статтю та віком
ХворіСтатьВік, рокичоловікижінки20-4445-59> 60 років1 група 1 підгрупа, n = 2015 / 10,2%5 / 3,4 %17 / 11,6%3 / 2,0%-1 група 2 підгрупа, n = 3317 / 11,5%16 / 10,9%23 / 19,0%5 / 3,4%-1 група 3 підгрупа, n = 196 / 4,1%13 / 8,9%8 / 5,4%10 / 6,8%1 / 0,7%Перша група,
n = 7238 / 25,8%34 / 23,2%53 / 36%18 / 12,2%1 / 0,7%2 група 1 підгрупа, n = 218 / 5,5%13 / 8,8%3 / 2,0%11 / 7,5%7 / 4,5%2 група 2 підгрупа, n = 3220 / 13,6%12 / 8,2%8 / 5,4%20 / 13,6%4 / 2,7%2 група 3 підгрупа, n = 229 / 6,1%13 / 8,8%-10 / 6,8%12 / 8,2%Друга група,
n = 7537 / 25,2%38 / 25,8%11 / 7,4%41 / 27,9%23 / 15,7%Хворі на ЦД,
n = 14775 / 51,0%72 / 49,0%64 / 43,4%59 / 40,1%24 / 16,4%
У 1 підгрупі при ЦД 1 типу переважали чоловіки, а при ЦД 2 типу переважали жінки, у 2 підгрупі при ЦД 2 типу переважали чоловіки, а у 3 підгрупі при ЦД 1 та 2 типу переважали жінки. Хворі у 1 та 2 підгрупах при ЦД 1 типу були переважно молодого віку, а у 3 підгрупі - переважно середнього віку. Хворі у 1 та 2 підгрупах при ЦД 2 типу були переважно середнього віку, а у 3 підгрупі - переважно похилого віку. Середня тривалість захворювання у підгрупах обстежених хворих була різною (табл. 2.2).

Таблиця 2.2
Кількість обстежених хворих залежно від тривалості захворювання
ХворіДавність захворюваннядо 12-56-10> 101 група 1 підгрупа, n = 201 / 0,7%11 / 7,5%8 / 5,4%-1 група 2 підгрупа, n = 33-2 / 1,4%10 / 6,8%21 / 14,3%1 група 3 підгрупа, n = 19--1 / 0,7%18 / 12,2%Перша група, n = 721 / 0,7%13 / 8,9%19 / 12,9%39 / 26,5%2 група 1 підгрупа, n = 211 / 0,7%10 / 6,8%8 / 5,4%2 / 1,4%2 група 2 підгрупа, n = 32-9 / 6,1%12 / 8,2%11 / 7,5%2 група 3 підгрупа, n = 22--1 / 0,7%21 / 14,3%Друга група, n = 751 / 0,7%19 / 12,9%21 / 14,3%34 / 23,2%Хворі на ЦД, n = 1472 / 1,4%32 / 21,8%40 / 27,2%73 / 49,7%
Розвиток пізніх ускладнень ЦД, включаючи ДН, спостерігався вже при тривалості захворювання від 2 до 5 років, зростав у період від 6 до 10 років і більше.
При ЦД 2 типу зростаючий розвиток ДН переважав у період захворювання від 2 до 10 років порівняно з ЦД 1 типу, а у період захворювання понад 10 років ці зміни переважали у хворих на ЦД 1 типу порівняно з групою хворих на ЦД 2 типу.
Основні клінічні ознаки у хворих на ЦД перебували у залежності від типу ЦД, стану компенсації вуглеводного обміну, ступеня тяжкості та наявності пізніх ускладнень ЦД (табл. 2.3).
Хворі на ЦД 1 та 2 типів переважно були із субкомпенсованим (36,7 % та 40,8 %) станом вуглеводного обміну, рідкіше - з декомпенсованим (10,2 % та 6,8 %) і зовсім рідко - компенсованим (2,1 % і 3,4 %) станом. Субкомпенсовані розлади вуглеводного обміну переважали у хворих на ЦД 1 та 2 типів із 2 ступенем ДН, декомпенсовані спостерігалися частіше у хворих на ЦД 1 та 2 типів із 2 та 3 ступенями ДН. Серед обстежених переважали хворі з тяжким (83,8 %) та середньотяжким (15,6 %) перебігом ЦД. Тяжкі форми захворювання переважали у хворих 2 та 3 підгрупи ЦД 1 і 2 типів. Ознаки декомпенсації та тяжкого перебігу ЦД спостерігалися на фоні неадекватної цукровознижуючої терапії та найчастіше проявлялися полідипсією, поліурією, свербінням шкіри та схильністю до інфекційних процесів.

Таблиця 2.3
Основні клінічні ознаки в обстежених хворих на ЦД
ПоказникиХворі1 гр. 1 під.,
n = 201 гр. 2 під.,
n = 331 гр.