Вы здесь

Проблеми поетики другого тому "Мертвих душ" Миколи Гоголя.

Автор: 
Сквіра Наталія Михайлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
3408U001760
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
БІБЛІЙНА ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ФОРМОТВОРЧИЙ ЕЛЕМЕНТ ПОЕТИКИ ДРУГОГО ТОМУ "МЕРТВИХ ДУШ"
МИКОЛИ ГОГОЛЯ

2.1. Міжтекстові зв'язки другого тому "Мертвих душ"
Популярна ідея М. Бахтіна про "чуже" і "своє" слово та про діалог як універсальну загальнокультурну категорію, з одного боку, та структурно-семіотичний метод аналізу тексту, вивчення якого є надбанням тартусько-московської школи, з іншого боку, продукують у сучасному літературознавстві величезну кількість різноманітних підходів до вивчення проблеми інтертекстуальності.
В аспекті інтертекстуальності, як відомо, кожен новий текст розглядається як своєрідна реакція на вже існуючі тексти, а існуючі, в свою чергу, можуть використовуватися як елементи художньої структури нових текстів. Про неминучість зв'язків будь-якого тексту з іншими говорить і Ю.М. Лотман: "Текст взагалі не існує сам по собі, він неодмінно включається в який-небудь історично реальний чи умовний контекст. Та історико-культурна реальність, яку ми називаємо ,,художній твір", не вичерпується текстом. Сприйняття тексту, відірваного від позатекстового ,,фону", неможливе. Навіть у тих випадках, коли для нас такого фону не існує (наприклад, сприйняття окремого пам'ятника цілком чужої, невідомої нам культури), ми насправді антиісторично проекціюємо текст на фон наших сучасних уявлень, відповідно до яких текст стає твором" [131, с. 213].
Зауважимо, що у нашому дослідженні термін "інтертекстуальність" застосовується, вслід за методологією "текстуальної трансцендентності" Ж. Женнета, в широкому сенсі: "інтертекстуальність в суворому (й "класичному", після робіт Юлії Кристєвої) сенсі, тобто буквальна (більш чи менш буквальна, цілісна чи ні) присутність одного тексту в іншому: найбільш наочним прикладом функцій подібного типу, який включає в себе і багато інших, буде цитація, тобто експліцитна апеляція до іншого тексту, що вводиться і одночасно дистанціюється за допомогою лапок" [99, с. 338].
Міжтекстові зв'язки в творчості Миколи Гоголя є одним із важливих напрямків дослідження в гоголезнавстві. Порівняльний аналіз наукового доробку в сфері інтертекстуальності поеми "Мертві душі" дає підстави говорити про дослідження цієї проблеми лише на прикладі першого тому поеми. Показово, що інтертекстуальність твору розглядається здебільшого з точки зору впливів традицій жанру та схеми побудови сюжету [138; 91; 221; 116]. Лише в декількох роботах наводиться аналіз фольклорних традицій, хронотопної організації пейзажу, репрезентована поезія обрядових свят другого тому "Мертвих душ" [76], поверховий аналіз пейзажних замальовок початку другого тому та аналіз образної системи з масонсько-релігійних поглядів [37], тлумачення побудови та стилістичних особливостей деяких висловлювань персонажів, що модифікуються як біблійні [56; 232]. В основному біблійні коментарі зводяться до питання про творчу еволюцію Гоголя, аспекту ж дослідження творчого стилю письменника приділяється менше уваги.
Важливим підходом, на нашу думку, є виявлення інтертекстуальності, яка може визначатися в ролі спільного компоненту як для першого, так і для другого тому. Такими об'єднуючими рисами можуть слугувати, наприклад, вибір головного героя чи використання традицій попередників.
Традиції роману Лесажа (наприклад, мінливості долі героя як основний стимул динаміки сюжету), Наріжного присутні й у поемі "Мертві душі" (Гоголь, як і Наріжний, наприклад, осуджує моральне гниття суспільства), але набувають дещо іншої форми втілення, що зумовлено не тільки індивідуальним стилем письменника, а й творчим використанням прийомів опису персонажів.
Аналогії "Мертвих душ" з типом шахрайського роману відзначали Ю. Манн [138, с. 315], В. Гіппіус, аналізуючи авторський стиль і манеру коментарів [62, с. 140] та О. Єлистратова, простежуючи подібності "Мертвих душ" і "комічних епопей" творів Бальзака, Гете, Руссо, Стерна, Філдінга та ін. [91]. Дослідниця, відзначаючи лесажівську традицію в побудові "Мертвих душ", акцентує на властивому Гоголю елементі трансформації шахрайського жанру: "Якщо говорити про аналогії між "Мертвими душами" й шахрайським романом взагалі й "Жиль Блазом" Лесажа зокрема, то їх можна виявити не в прямій, а тільки в опосередкованій формі, - в тій мірі, в якій в переосмисленому, переробленому, переплавленому вигляді досвід шахрайського роману увійшов складовою до "комічної епопеї" Філдінга чи сатирико-побутового роману Смоллета, а пізніше в XIX ст., при уважному аналізі може виявлятися то в підтексті, то у вигляді глибинних жил... у прозі Бальзака, Теккерея, Діккенса" [91, с. 33].
Значна кількість досліджень присвячена виявленню міжтекстових зв'язків "Мертвих душ" та "Божественної комедії" Данте [138; 91; 18; 41; 37]. Зацікавленість у такого роду дослідженнях сягає передусім вирішення питання жанрового визначення твору, хоча порівняльний аналіз другого тому "Мертвих душ" Гоголя та "Чистилища" Данте, на наш погляд, може допомогти у дискусіях про наслідування та новаторство письменника при створенні образної системи та сюжету другого тому поеми.
Подібності з Дантовою поемою виявлялись у орієнтації Гоголя на тричастинну побудову поеми, кожна з яких мала відповідати Пеклу, Чистилищу чи Раю [221, с. 153; 41, Т.2, с. 234; 137, с. 13; 18, с. 74]. Як вірно відзначав Шамбінаго: "Про художність, а не про проповіді турбувався і Гоголь. Свою поему він, як і Данте, ділить на три частини. Перша, вже надрукована, зображала стан бруду та підлоти душі, що втратила духовне світло. Вона відповідала Пеклу. Друга, вірогідно - Чистилище, повинна була показати проблиски духовного життя та появу діяльних типів. Гоголь шукав їх, запитував "Листуванням". Відповідь була сумною... Його задум руйнувався у другій частині. Й неможливою почала здаватися йому третя, Рай, де мертві душі остаточно просвітлились би світлом вищої правди..." [221, с. 153].
У багатьох роботах підкреслювався й універсальний характер майбутнього твору, наприклад: ""Бож