Вы здесь

Кооперативний рух Правобережної України у 1860-ті - 1914 роки

Автор: 
Магась-Демидас Юлія Іванівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U001763
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ КООПЕРАЦІЇ
У ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ
2.1. Соціально-економічні передумови розвитку кооперації
Для розвитку кооперативного руху необхідна наявність капіталістичних відносин. Поштовх для формування останніх дала реформа 1861 р. Проте необхідні для кооперації передумови не з'явилися одразу після скасування кріпацтва. Вони формувалися протягом тривалого часу, оскільки капіталізм мав досягнути певного рівня. На Правобережжі кооперативи з'явилися в кінці 60-х рр. ХІХ ст., однак тоді соціально-економічні умови для їх розвитку іще не були сприятливими. Позитивно на розгортання кооперативного руху вплинули наслідки революції 1905-1907 рр. і столипінської аграрної реформи.
Правобережна Україна належала до регіонів, у яких капіталізм розвивався відносно швидко. Відповідно до економічного районування Російської імперії в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. територія Правобережжя належала до трьох районів. Першим був західний, до якого входили Правобережне Полісся, Литва та Білорусь. Протягом ХІХ ст. у цьому регіоні досить успішно розвивався капіталізм. Проте на рубежі ХІХ-ХХ ст. західний район різко відстав і став одним із найслабших. Ряд повітів Київської й Подільської губерній належали до району капіталістичного цукробурякового господарства [631, 75-76]. Для прикладу, у 1864-1865 рр. із 3 130 479 пудів цукру, вироблених у підросійській Україні, 2 383 500 припадало на ці губернії [644, 31]. Це був регіон із високим рівнем розвитку капіталістичних відносин. Вирощування цукрових буряків вимагало впровадження нових технологій, отже, в регіоні панував порівняно вищий рівень ринкових відносин, використовувалася багатопільна система, застосовувалися добрива та відносно сучасна техніка [631, 76-77]. Південь Поділля, поряд із губерніями Південної України, належав до третього району - торгового зернового господарства [631, 67-68].
Провідну роль у краї відігравало сільське господарство, насамперед вирощування зерна, цукрових буряків, тваринництво [637, 55]. Серед правобережних губерній перше місце з буряківництва належало Київській, друге - Подільській, третє - Волинській [624, 419]. За зборами зернових із однієї десятини в 1899-1906 рр. Правобережжя посідало перше місце серед інших регіонів України [541, 41]. Волинь лідирувала у хмелярстві [629, 89]. Відповідно розвивалася харчова промисловість, пов'язана із переробкою сільськогосподарської продукції, передусім цукроварна, винокурна, тютюнова. Подільська губернія в 1912 р. була першою в імперії за обсягом виробництва горілчаних виробів [542, 57].
Реформи 60-х рр. дали поштовх для розвитку місцевої торгівлі: не лише ярмарків, а й постійних торговельних точок (дрібних крамниць). Цьому сприяло будівництво залізниць, завдяки яким Правобережжя мало зв'язок із головними містами імперії та морськими портами [637, 54]. Найбільшою була щільність залізниць у Подільській губернії [542, 57-58].
Таким чином, формувалися умови, необхідні для появи та розвитку кооперації: розвивалися товарно-грошові відносини, виникала потреба підвищувати продуктивність провідних галузей економіки краю, вдосконалювати методи господарювання. Відповідно потрібні були знання про новітні здобутки науки і техніки, кошти. Одним зі способів досягнення цієї мети стало згуртування населення навколо кооперативних організацій. На Правобережжі розвивалися практично всі форми кооперативних об'єднань: споживчі, кредитні, виробничі, сільськогосподарські громади і товариства.
Унаслідок реформи 1861 р. селяни перестали бути кріпаками, отримали певні права та землю. Це сприяло втягуванню їх у ринкові відносини, проте не покращило матеріального становища хліборобів. У пореформену епоху зростало соціально-економічне розшарування селян. Наприклад, якщо взяти за показник матеріального достатку забезпечення їх худобою, то побачимо, що в середньому на Правобережжі її на один двір припадало більше, ніж в інших українських регіонах. Разом із тим, у середині 70-х рр. майже половина селянських господарств регіону не мали коней, а до 90-х рр. таких господарів стало ще більше [549, 76].
З'являвся прошарок заможного селянства, вони мали достатньо землі, худоби, використовували найману працю односельців. На Волині їх налічувалося понад 22%, Київщині - майже 10%, Поділлі - 7%. Вони намагалися застосовувати агрономічні нововведення, проте загалом методи господарювання залишалися традиційними [549, 77].
Одночасно Правобережжя було районом найбільшого малоземелля селян. Після реформи 1861 р. подвірна забезпеченість землею скорочувалася внаслідок поділу селянських господарств. Скажімо, у Київській губернії до середини 90-х рр. ХІХ ст. чисельність селянських господарств більше ніж подвоїлася. Загалом на кожен двір стало вдвічі менше придатної землі. Найменшими були наділи у Подільській губернії. Там проблема нестачі землі постала найраніше - в 70-х роках ХІХ ст. На Волині розміри селянських наділів були дещо більшими, однак становище землеробів погіршувалося внаслідок черезсмужжя, а також тому, що ґрунти там були піщані й болотисті. Якщо на Поділлі непридатні землі становили менше 5%, то у Волинській губернії - 10% [549, 60-61].
Оскільки селянам не вистачало землі, а придбати її могли лише заможні, їм доводилося брати наділи в оренду. Щоб залишити собі кращі землі або змусити селян до кабальної оренди, поміщики часто надавали їм віддалені й розкидані ділянки. Так, у Подільській губернії в 58% маєтків селяни отримали землі більше ніж у 4 місцях, у Волинській - у 77% [629, 83]. Орендна плата у пореформений час зростала. Особливо високою вона була за короткострокову оренду невеликих ділянок, до якої найчастіше вдавалися незаможні. Якщо за довгострокову оренду великих площ землі, скажімо, у Подільській губернії вона становила не більше 10 руб. на рік, то за короткострокову оренду невеликих ділянок (а саме така була найбільш поширеною) доводилося платити близько 18 руб. на рік за десятину [629, 87]. Особливістю економіки регіону було засилля суборе