Вы здесь

Художньо-образна система Григорія Сковороди

Автор: 
Левченко Вікторія Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U002998
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЕСТЕТИКА ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНОЇ СИСТЕМИ Г. СКОВОРОДИ

2.1. Естетичний сенс універсалій художньо-образної системи Г. Сковороди

Звернення до літературно-філософської спадщини Г. Сковороди зумовлене та безпосередньо стосується сучасних проблем формування національної самосвідомості та культурної ідентичності, що впливає на освоєння дійсності та розвиток духовного начала в людині.
Найбільш органічним елементом художньої системи вираження дійсності в українському бароко є світоглядно-естетична "активна антиномічність" та дуальна природа. Г. Сковорода поділяє долю всієї української барокової поезії та прози, бо майже всіх дослідників уражала неможливість оцінювання його віршів за сучасними критеріями. Поетична мова Г. Сковороди характеризується специфічними рисами, пов'язаними з його світоглядом та відбиваються в художньо-естетичній системі, що залишаючись практично нерозвинутою, має певну структуру мотивів та образів.
Стиль Г. Сковороди відзначають дві головні риси: нахил до універсалізму та антитетичність. "Універсалізм" стилю Г. Сковороди - це передусім "барокова пишність", стремління через перерахування, різноманітність прикладів та порівнянь створити враження, що його аргументація стосується всього космосу. Цей універсалізм проявляється в різних варіантах: порівняннях "Вся тварь есть рухлядь, см?сь, лом, круш, стечь, вздор, сплочь, и плоть, и плетки" [151, 145], зворотах "О благол?пный образе! Прекрасное лице в?чнаго! Пресв?тл?йшее око! " [152, 156], питаннях, наказах та ін. Універсалістичну тенденцію зустрінемо й у "симфоніях" Г. Сковороди, у спробах зібрати всі тексти Св. Письма, що торкаються однієї теми. Але тенденція до постійного універсалізму, до всеохоплення є характерною не лише для містичної, релігійної поезії бароко, а письменницького стилю в цілому.
Характеристиці антитетичного стилю Г. Сковороди приділяв багато уваги Д. Чижевський, який виокремив такі основні його риси: 1) формулювання основних принципів світогляду Г. Сковорода містить у простих протиставленнях протилежних за змістом понять: "не равное всем равенство"; 2) подібне є і протиставлення двох різних принципів, що виражається в "дуалізмі Г. Сковороди: "тот начинается, сей начинает. Тот кончится, сей кончит. Тот середина, сей начало и конец"; 3) епітети протирічать слову, яке характеризують: "безпутный путник"; 4) протиставлення окремих частин у формулах - "ланцюгах понять або образів, - треба знайти "в жестком н?жное, в горьком сладкое, в лютости милость, в буйств? вкус, в смерти жизнь, в безчестіи славу"; 5) окремий випадок антитези - протиставлення, що складаються з двох частин, - з епітета першої половини утворюється суб'єкт другої половини, та навпаки: "т?лесная земля и земляное т?ло", "единое начало и начальная едность". За тією самою схемою утворює Г. Сковорода й антитези іншої формальної будови: "трудное ненужно, нужное не трудно", "никогда не бывала видимость истиною, а истина видимостью" [199, 219-220]. Отже, Д Чижевський наголошував, що антитетика Г. Сковороди має світоглядні та, зокрема, релігійні й містичні елементи.
Використання антитез пов'язано і з написанням Г. Сковородою байки, яку назвають загальною межею поезії й моралі. Сама назва байки - це вже антитеза, наприклад: "Голова и Тулуб", "Пчела и Шершень", "Орел и черепаха", прямо чи побічно вона вказує на конфлікти, що лежать в її основі. Образ тварини завжди співвідноситься з людиною певного характеру. Такі співвіднесення щільно закріплені, що й зробило байку видом дидактичної, моралізаторської алегорії: "Батьківське покарання містить у гіркоті свої солодощі; а мудра іграшка таїть у собі силу". Отже, написання байки для Г. Сковороди - це "благопристойними грушками забавлятися", а саму байку називає він "забавним і фігурним родом писаній", що був улюбленим давнім мудрецям. Сам автор повчальну частину називає "силою", без якої "басня бывает скверная и бабія, когда в подлой и см?шной своей шелух? не заключает зерно истины, похожа на ор?х свищ" [151, 107]. Згадуючи Платона, автор підводить читача до висновку, що влада царів та королів може пересохнути, як те озеро, - вона не вічна [155, 17]. Водночас байки Г. Сковороди глибоко національні як за формою, так і за змістом, бо в мовних засобах, образах він іде від фольклору. Завдяки своїй афористичності багато висловлювань із них увійшли до мовлення народу, стали прислів'ями та приказками, набули окремого життя в національній мові. Саме Г. Сковорода вперше потрактував байку як самостійний літературний жанр "філософського ґатунку". А своєрідним поєднанням байки та філософського діалогу стали байкові фабули "Убогий жайворонок" та "Благодарний Еродій", присвячені проблемі виховання. Та якщо в останній Г. Сковорода використовує образи, взяті з емблематики (мавпа Пішек та лелека Єродій), та символізували погане й гарне виховання - модне та природне, то в притчі "Убогий жайворонок" мислитель "говорить не так про окрему людину, як про всю українську людність", - це вже алегорія про "сродність" українців до добра та про їхню "несродність" до зла.
Деякі дослідники чи літературні спадкоємці Г. Сковороди нерідко вважали його байдужим до української національної проблеми, особливо в тому, що стосується національної мови. Якщо побутове мовлення мало вже на той час ті українські діалекти, що існують і сьогодні, та належало до "низької", ненормованої мовної стихії, то й писали "простою мовою", яка являла собою суміш "високих" і "низьких" елементів та була певним чином нормована і врегульована [201, 720]. Якраз "простою мовою" писав і Г. Сковорода. Така несхожа на сучасну літературну українську мову "проста мова" творів Г. Сковороди була одним із варіантів національної мови української книжної культури XVIII століття [221], а "химерне римування своїх та чужів слів ("стерва - Мінерва", "Ной - гной") - то звичайнісінькі в старій українській традиції школярські грашки, якими рясно користався ще І. Котляревський у своїй "Енеїді" [189, 402]. Отже, особливості