Вы здесь

Соціокультурна характеристика науково-педагогічних працівників університетів Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Автор: 
Додонова Ганна Василівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U003198
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ
ПРАЦІВНИКІВ УНІВЕРСИТЕТІВ
2.1. Кількісний та якісний склад науково-педагогічних працівників

Формування кадрів науково-педагогічних колективів університетів Наддніпрянської України було обумовлено низкою об'єктивних і суб'єктивних факторів. Визначальну роль у цьому процесі відігравала політична та соціально-економічна ситуація в країні, ставлення влади і суспільства до розвитку університетської освіти та представників наукової інтелігенції, традиції, культура, соціоментальні ознаки. Проте вирішальну роль відігравала пореформена модернізація суспільства, запровадження західних цивілізаційних стандартів у життя імперії.
В університетах Російської імперії з прийняттям у 1804 р. першого Університетського статуту існували такі викладацькі посади: ординарний професор, екстраординарний професор, ад'юнкт, асистент, приват-доцент, лектор іноземних мов. У другій половині ХІХ ст. зі вступом у дію нового Університетського статуту 1863 р. посаду ад'юнкта було замінено посадою доцента. Термін "професор" вперше почав використовуватися у Римській імперії (сер. І ст. до н.е. - поч. V ст. н.е.), де професорами називали вчителів граматики і риторики у школах, вчителів-наставників. З середини ХІІ ст. у Європі професорами називають викладачів університетів. У Середньовічній Європі термін "професор" був синонімом вченого ступеня магістра або доктора наук. З організацією в університетах кафедр професори - це не тільки символ високої наукової кваліфікації, а насамперед викладацька посада [4.236, с. 9].
Викладацькі посади в університетах Російської імперії були пов'язані та обумовлені ієрархією вчених ступенів (в період дії статуту 1863 р. була трьохступенева система наукової атестації: "кандидат", "магістр", "доктор"; з 1884 р. ступінь "кандидата" була ліквідована). Ординарний і екстраординарний професори повинні були мати ступінь доктора наук. Для одержання посади доцента належало мати ступінь магістра. Приват-доцентами (позаштатні викладачі) могли бути кандидати, які представили дисертацію раді факультету того відділення, на якому вони прагнули працювати. В галузі медицини існував свій специфічний науково-атестаційний порядок, який розповсюджувався на перелік медичних вчених ступенів, - "лікар", "магістр фармації", "доктор медицини", "доктор медицини та хірургії". Ступінь "лікаря" відповідала вченому ступеню "кандидат", ступені "магістр фармації" й "доктор медицини" - магістру, "доктор медицини та хірургії" - докторському ступеню.
На початку 60-х років ХІХ ст., до вступу в дію Університетського статуту 1863 р. на долю університетів, які були розташовані на теренах України, припадало близько 36,4 % від усіх науково-педагогічних працівників Російської імперії (Харківського університету - 17,7 %, Київського - 18,7 %) [4.383, с. 54].
За Університетським статутом 1863 р. університети отримали можливість значно розширити кадри професорсько-викладацького персоналу порівняно з попереднім статутом 1835 р. Кількість штатних вчених Російської імперії збільшилась на 67 %. Відповідно до нового статуту для кожного з університетів імперії штат було визначено в 89 викладачів - 40 ординарних, 18 екстраординарних професорів і 31 доцент [4.269, с. 18]. Для молодого Новоросійського університету (заснований у 1865 р.) було затверджено штат у 54 викладачі (36 ординарних і 14 екстраординарних професорів, 4 лекторів) [4.269, с. 17]. Загальна кількість викладачів у Новоросійському університеті була меншою порівняно з іншими навчальними закладами також через відсутність медичного факультету, який був відкритий у 1900 році. Відповідно до Університетського статуту 1884 р. штат науково-педагогічних працівників мав збільшитися до 50 ординарних і 23 екстраординарних професори [4.296, с. 180].
Проблема комплектації штатів науково-педагогічними працівниками, яку намагались вирішити навчальне керівництво університетів, навчальних округів і Міністерство народної освіти, була актуальною протягом всього дореволюційного періоду діяльності університетів Наддніпрянської України. Наприклад, напередодні вступу в дію Університетського статуту 1863 р. штат Університету св. Володимира було укомплектовано на 85 % від затвердженої статутом 1842 р. кількості викладачів. На той період до штату університету входило 25 ординарних і 10 екстраординарних професорів, 5 ад'юнктів [4.226, с. 18].
Проблема неукомплектованості професорсько-викладацького корпусу навчальних закладів існувала і в наступні роки. Так, на 1 січня 1864 р. у Харківському університеті викладацький склад було укомплектовано на 44 %, а на 1 січня 1873 р. - на 60 % [4.210, с. 195]. Аналогічною була ситуація і в Університеті св. Володимира: на 1873 р. професорсько-викладацький штат було укомплектовано на 64 % [4.226, с. 23].
Не зміг уникнути проблеми з комплектацією науково-педагогічних кадрів і "наймолодший" з університетів України - Новоросійський. В 1864 р. для нього були затверджені "Нормальні" й "Тимчасові" штати. За "Нормальними" штатами, в університеті мало бути 29 посад ординарних і 13 екстраординарних професорів, 16 доцентів, 4 лектори іноземних мов. За "Тимчасовим" штатом, в університеті було 22 посади ординарних і 10 екстраординарних професорів, 10 доцентів, 4 лектори іноземних мов. Поступово "Тимчасові" штати повинні були розширитися і наблизитися до "Нормальних". Але в 1866 році професорсько-викладацький склад університету було укомплектовано на 63 % навіть за тимчасовим штатом. Незаміщеними залишались 9 посад на юридичному факультеті, 5 - на історико-філологічному і 5 - на фізико-математичному [4.269, с. 16]. Про наближення до затвердженої кількості "Нормальних" штатів мова не йшла.
У Новоросійському університеті впродовж 1865-1917 рр. найскладнішим було становище з викладацьким складом на юридичному факультеті. Так, на 1865/66 навчальний рік на факультеті не було жодного професора, і тому вибори декана здійснити було неможливо. Його обов'язки на факультетських зіб