Вы здесь

Валерій Шевчук - дослідник та інтерпретатор українського літературного бароко

Автор: 
Солецький Олександр Маркіянович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U003329
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ II. Художня модель інтерпретації бароко
2.1. "Пам'ять тексту" в літературознавчих концепціях XX століття
Валерій Шевчук продовжує практику інтерпретації бароко у прозових творах, вдаючись до художнього моделювання образу барокового світу. Художня модель бароко являє репрезентацію символів досвіду та мислення письменника. Іван Франко, осмислюючи естетичні основи творчого процесу, виділяє кілька головних функцій, що впливають на його організацію. Серед них: "пам'ять, тобто можливість переховування і репродукування давніх вражень або взагалі давніх імпульсів ?184, с. 77-78?" і "фантазію, тобто можність комбінування і перетворювання образів, достарчуваних пам'яттю ?184, с. 78?". Ці функції набувають особливої актуальності в художній моделі інтерпретації бароко Валерія Шевчука.
У літературознавчих концепціях XX століття категорія пам'яті розглядається в іншій проекції: з особи автора акцент переноситься на текст, який, незалежно від волі письменника, здатен вступати в "діалогічні" контакти з текстами попередніх епох, з культурою та історією. Барокові резонанси впливають на стратегію текстотворення та рецепцію прози Валерія Шевчука, вказують на вагомість феномену повторюваності в його художній моделі. У цьому підрозділі окреслюємо ті положення, що склали теоретичне підгрунтя нашого дослідження в другому та третьому розділах і визначили методику простеження руху художніх форм, особливостей асиміляції та адаптації діахронічно віддаленого культурного коду в новому контексті.
У постструктуралістських теоріях текст трактується як багатофункціональна та полісемантична структура, що перспективно концентрує в собі гамму можливих інтерпретацій. Його рецепція конвенціоналізується з репертуаром кодів, системою відношень, що стабілізують та конкретизують процес його розуміння. "Сконцентровані у тексті соціальні норми і несвідомі літературні запозичення, - на думку Вольфґанґа Ізера, - утворюють горизонт тексту, який забезпечує визначений спрямований зв'язок між окремими репертуарними елементами і створює систему еквівалентності тексту ?68, с. 120?". Репертуар тексту - це селективний матеріал, що пов'язує його з соціальним життєвим світом та літературною традицією. Літературна традиція експліцитно та імпліцитно пов'язує конкретний текст з іншими у формі цитат, алюзій, ремінісценцій, формальних елементів тощо, що конституює його функціоналізацію. Така багаторівнева конгруентність дозволяє метафорично порівнювати текст з "візерунком килима" ( Дж. Міллер, Р. Барт, Ж. Дерріда), де "кожне взаємовідношення повинно віднайти відображення в колі, кожен візерунок промальований на його поверхні ?...? окреслення будь-якого об'єкта складається з рисок і ліній, протягнутих між ними та іншими об'єктами ?100, с. 169?".
Однією з функцій тексту, за Юрієм Лотманом, є функція пам'яті, оскільки текст не тільки генератор нових смислів, але й конденсатор культурної пам'яті, що має здатність зберігати пам'ять про свої попередні контексти ?88, с. 21?. "Багатошаровий і семіотично неоднорідний текст, що здатен вступати в складні відношення як з оточуючим культурним контекстом, так і з читацькою авдиторією, перестає бути простим повідомленням, спрямованим від адресанта до адресата. Виявляючи здатність конденсувати інформацію, він отримує пам'ять ?90, с. 130?".
Функціональність пам'яті тексту стає підґрунтям багатьох філологічних методик. Одним із загальнотеоретичних понять історичної поетики є архетип чи першообраз, що має довгу історію формування - від Платона до К.-Ґ.Юнґа, Н. Фрая. В аналітичній психології К.-Ґ. Юнґа цей термін, синонімічний Платонівській ідеї ("архетип" - це пояснюючий опис Платонового поняття ідеї ?251, с. 77?"), тлумачиться як певна схема, універсальний символ, індивідуальне підсвідоме, що формує уявлення людини і виходить зі сфери "колективного-несвідомого". Надалі, архетип, що набув в літературознавстві великої популярності, використовувався для означення найбільш загальних мотивів, первинних схем та уявлень, що струменять в основі будь-яких художніх структур ?83, с. 16?. Усі модифіковані відтінки терміна об'єднує силогізм: архетип - це образи, теми, мотиви, їхні структури, що існують в літературі з часу їх виникнення: "Звертаючись до мудрості усіх часів і всіх народів, виявляємо, що все справді цінне вже давно було висловлене найпрекраснішою мовою ?251, с. 88?". Актуалізація культурного архетипу переносить досвід минулого в новий історичний контекст.
Синонімічним до архетипу є поняття першообразу, яке запровадив Олександр Веселовський. Проблема першообразу чи архетипу в працях Веселовського парадоксально загострена в його відомому запитанні: "Кожна нова поетична епоха чи не працює над здавна заповіданими зразками, обов'язково обертаючись в їх межах, дозволяючи собі лише нові комбінації старих, і наповнюючи їх тим новим розумінням життя, яке власне і є її прогресом над минулим? ?28, с. 28?". Центральною проблемою його досліджень є встановлення взаємодії форми та змісту. Поняття форми Веселовський трактує доволі широко - "у вигляді незмінних елементів, що живуть вічно, переходять як спадок з покоління в покоління, мандрують народами, презентують собою, кінець кінцем, загальновживану і невідомо ким складену мову (койне). Зміст, навпаки, рухомий і вічно змінюється, виливаючись в старі форми, він оновлює їх і наближує до культурно-історичних потреб відповідної епохи ?186, с. 16?". Розглядаючи природу першообразів, Веселовський приходить до ідеї об'єктивної "пам'яті" художньої форми, що приймає активну участь в процесі літературного розвитку ?83, с. 18?. На основі досліджень історії епітета та психологічного паралелізму, поетики сюжетних схем та окремих мотивів ?28, с. 51?, він визначає жанр як дериват традиційних, етикетних для певних ситуацій мовленнєвих зворотів (стилістичних кліше), реінкарнацією тропа.
Походження жанрів з конкретних тропів осмислював і Олександр Потебня, "який розглядав синекдоху і метафору як аналогії до того типу ін