Вы здесь

Розвиток методологічних основ суспільної географії в Україні у ХХ столітті.

Автор: 
Шевчук Сергій Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U003546
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ СУСПІЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ
В УКРАЇНІ У ХХ СТОЛІТТІ
2.1. Основні риси розвитку методології суспільної географії в Україні

Суспільна географія в Україні протягом ХХ століття пройшла свою еволюцію через ряд етапів та оформлення теоретико-методологічних основ, що знайшло своє відображення в зміні назви самої науки (від комерційної до економічної, згодом до економічної та соціальної, а нині - суспільної географії), становленню різних теоретичних напрямків (галузево-статистичного, антропогеографічного, районного, комплексно-районістичного, суспільно-географічного та ін). Суспільно-географічна думка розвивалася особливо на початку та наприкінці ХХ ст. у тісному зв'язку зі світовою географією. Історичні умови належності України до складу СРСР перервали методологічний зв'язок української суспільної географії з теоретичними концепціями європейської географічної науки.
Історія розвитку світової та української географічної науки другої половини ХІХ - початку ХХ ст. позначилась інтенсивним розвитком, що призвело до виникнення та формування нових теоретико-методологічних напрямків у географії. В умовах диференціації географії в цей час виникає проблема трактування сутності самої науки та її місця в системі наукового пізнання, внутрішньої структури тощо. Основні методологічні концепції світової географії в основному зводилися до наступних напрямків: природничий, суспільний, ландшафтний та хорологічний.
Розуміння географії як виключно природничої науки, відстоювали перш за все німецькі вчені Ф.Ріхтгофен, З.Руге, Г.Герланд, О.Пешель та ін., які в своїх дослідженнях обмежувалися вивченням твердої земної поверхні, а в межах т.з. єдиної географії виділяли геофізику, математичну географію, фізичне країнознавство та географію живих організмів.
Формування теоретичних засад географії як суспільної науки належить також німецькій школі, зокрема Ф.Ратцелю, який застосував у дослідженнях суспільства теоретичні положення соціал-дарвінізму [81,с.191].
Французька національна географічна школа кінця ХІХ ст. робить спробу поєднати природничий і суспільний напрямки розвитку теорії географії. Так, П.Відаль де ла Блаш вважав, що географія повинна досліджувати Землю як єдине ціле [81,с.191]. У Франції в цей час активно розробляється концепція "посибілізму" на противагу концепції "географічного детермінізму".
Розуміння географії як науки, що вивчає ландшафт, - було досить популярним на початку ХХ ст. Предметом (об'єктом) - ці поняття ще не розмежовувались, вважався ландшафт. Такі ідеї були розроблені З.Пассарге, О.Шлютером, А.Пенком (Німеччина), В.Девіс (США).
Певною мірою була розв'язана ця методологічна дискусія, що вже встигла перетворитися на кризу науки, розробкою А.Геттнером (Німеччина) "хорологічної" концепції в географії. Він розумів географію як науку що вивчає будь-які (і природні і суспільні) просторові явища в їх географічному (просторовому) відношенні [30]. Концепція А.Геттнера фактично окреслила теоретико-методологічні основи географії не на одне десятиліття, та послужила формуванню сучасної географії, зокрема суспільної, як науки, що вивчає форми геопросторової організації суспільства.
Під впливом прогресивної європейської географічної думки та на основі власного інтелектуального ресурсу на початку ХХ ст. в Україні відбувається становлення географічної школи одразу в кількох напрямках. Саме на початку ХХ ст. були обґрунтовані теоретичні засади географії фундаторами вітчизняної географічної школи П.Тутковським та С.Рудницьким.
Питання icтopiї cycпільної географії у першій половині ХХ століття є предметом чисельних наукових праць. Ці проблеми розробляються рядом українських вчених, з яких найбільш значний доробок мають Я.Жупанський, Я.Олійник, М.Пістун, Л.Руденко, О.Шаблій. Сьогодення вимагає виявлення ролі й місця методології української суспільної географії в загальногеографічному та загальнонауковому процесі, систематизація творчого доробку вчених, щоб встановити їх роль у розвитку географічної науки в Україні. Саме тому належної оцінки потребують роботи й теоретичні узагальнення вчених першої половини XX століття К.Воблого, М.Дольницького, К.Дубняка, В.Гериновича, В.Кістяковського, Ф.Матвієнка-Гарнаги, С.Остапенка, Я.Пілецького, С.Рудницького, В.Садовського, А.Синявського, О.Сухова, І.Фещенка-Чопівського, П.Фоміна та інших.
Основу для формування методології сучасної суспільної географії в Україні склала методологія економіко-географічної науки, становлення якої припадає на кінець ХІХ - початок XX століття.
У цей час процес українського національного відродження став невідворотним. Осередками суспільно-географічних досліджень в Україні стали університети (Києва, Харкова, Львова), а також державні установи (зокрема земські Статистичні управління) та громадські організації (зреформоване в 1893р. Наукове товариство імені Т.Шевченка (НТШ) у Львові фактично перетворилось в українську національну академію; активні дослідження суспільно-географічного змісту здійснював новостворений (1873р.) Південно-Західний відділ Географічного товариства).
Розвиток методології економічної географії на українських землях у цей період був обумовлений історичними особливостями належності України до Російської та Австро-Угорської імперій. Але початок XX століття в Україні ознаменувався пожвавленням просвітницького руху та більш інтенсивнішим, в порівнянні з кінцем XIX століття, розвитком науки. У цей час у наукове життя вступає нове покоління українців, які й стануть сподвижниками економіко-географічної науки в першій половині минулого століття. Становлення методології української економічної географії відбувалося синхронно з європейським розвитком географічної науки [166, с.29].
Початок XX століття в економічній географії традиційно був представлений статистичними i описово-географічними дослідженнями території України, яку вважали складовою частиною Російської імперії, або Австро