Вы здесь

Інтегрований образ країни як складова політичної культури суспільства

Автор: 
Щегельська Юлія Павлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U003962
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ДОСВІД РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА ЗІ СТВОРЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО БРЕНДУ КРАЇНИ
2.1. Відмітні риси політичної культури Республіки Польща
Системоутворювальними категоріями у політичній культурі кожної нації є
ідентичність (самоусвідомлення), цивілізаційна місія та позиціонування на
міжнародній арені. Ці категорії справляють визначальний вплив як на формування
базових напрямів внутрішньої й зовнішньої політики, так і на форми та методи її
реалізації, становлять основу відмінності політичної культури однієї нації від
політичних культур інших народів, ядро інтегрованого образу країни. У Польщі
згадані категорії, починаючи з кінця XVII століття, коли Польща втратила свою
незалежність, і до сьогодні наповнювалися конкретним змістом і ставали основою
діяльності її політичного класу під значним впливом доктрин „месіанства”,
„сарматизм” та „прометеїзму”.
Слід зазначити, що сам термін „месіанство” („месіанізм”), автором якого є
польський філософ Юзеф Марія Хоене Вроньський (1776 – 1853), виник лише у XVIII
ст. Цей термін походить від слова „месія” – помазаник Божий. Месіанство це 1)
релігійне вчення про спасителя світу; 2) вчення про особливу роль певного
народу, держави, суспільно-соціальної спільноти, організації, особи у справі
кращого поступу світового розвитку, громадського порядку, конкретно-історичної
кризової ситуації [289, с. 357].
Ідеї обраності певного народу існували за давніх часів. Грекам та римлянам було
притаманне відчуття вищості щодо інших націй, що їх вони загалом називали
варварами (і тому їх потрібно було цивілізувати). За Старим Заповітом обраним
народом були євреї.
У духовній культурі Речі Посполитої ідеї месіанства з’являються досить рано,
починаючи із XVI століття. Ще Станіслав Ожеховський (1513 – 1566) писав, що
„Народ Польського Королівства є обраним” („Quincunx”, 1564) [442, с. 144].
Аналогічні погляди висловлювали Піотр Скарга (1536 – 1612) у „Сеймових
казаннях” (1597), Вацлав Потоцький (1612 – 1696) у „Хоцімькій війні” (написаній
у 1669 – 1672 рр.), а особливо Веспазіан Коховський (1633 – 1700) у „Польській
псалмодії” (1695) [442, с. 144]. Зокрема В. Коховський стверджує, що так само
як євреї у Старому Заповіті, так і поляки у Новому є обраним Богом народом і
тому на них покладено місію захисту християнської віри від атак мусульманства.
Отже, на його думку, Польща як „фундамент християнства” мала місію знищення
невірних та звільнення від їхнього панування християнських народів Європи [див.
442, с. 144–145].
Після третього поділу Польщі у 1795 р., коли Перша Річ Посполита була остаточно
знищена як держава, почала утворюватися нова концепція месіанства, а польський
романтизм надав їй ідеалістичної інтерпретації. Якщо у так званому
„старопольському” месіанстві йшлося про роль польської держави в Європі, то в
новому, романтичному, – про роль польського народу, який, як Богом обраний,
покликаний опікуватися християнством.
Першим представником польського романтизму, творцем, як уже зазначалося вище,
поняття „месіанство” є Юзеф Марія Хоене Вроньський. На думку Х. Вроньського
месіанство покликане врятувати людство шляхом відкриття йому абсолютних істин
[див. 442, с. 84]. В його інтерпретації, у певний історичний період окремі
народи (переважно європейські) мають виконати визначену Богом місію, спеціальне
завдання, що допоможе привести людство до кінцевої мети, до абсолютних
досягнень. Х. Вроньський зупинився на дослідженні „призначення великих
європейських народів: романських, германських [включаючи англійців – Ю. Щ.] та
слов’янських” (які вважав „трьома початковими народами”) [див. 442, с. 130];
власне, на дослідженні їх репрезентантів – відповідно, Франції, Німеччини та
Росії. На його думку, Франція покликана здійснити Богом дану місію у сфері
„правового стрижня, що утворює державу”, тобто „відкриття і остаточного
визначення найвищої мети держави”; призначенням Німеччини є місія „творення
засад незмінного людського знання” шляхом проголошення „свободи думки”; а Богом
дане призначення Росії полягає у досягненні „месіанського об’єднання” народів,
тобто встановлення абсолютної унії („Prolegomena do mesjanizmu”) [див. 442, с.
131]. Отже, слов’янське месіанство на думку Х. Вроньського, мало остаточно
завершити еволюцію людства.
Х. Вроньський був єдиним польським месіаністом, який вважав, що на чолі всіх
слов’ян повинна стояти Росія. Принагідно зазначимо, що тільки наприкінці свого
життя Х. Вроньський змінив цю думку і зазначив, що Росія стане на чолі
слов’янських народів лише у далекому майбутньому і що це тільки „ідеал
морального майбутнього Росії” [див. 442, с. 134]. Наприкінці життя Х.
Вроньський остаточно відмовляється від своїх попередніх думок: „Важливим може
стати зауваження, що у мить, коли, здається, повинна замкнутися труна Польщі, з
цієї самої труни променить сьогодні у світ абсолютна правда, яку приносить
месіанство. І це нове світло нині буде одночасно і щитом, і священним прапором
нинішньої високої місії слов’янських народів на тлі руїни цивілізованого світу”
[цит. за 442, с. 134].
Варіант слов’янського месіанства Х. Вроньського не був популярним у Польщі саме
через те, що на чолі слов’янських народів він бачив Росію. Інші польські
романтики створили цілком протилежну версію месіанізму, поставивши на чолі
слов’ян Польщу. Сьогодні ці ідеї знайшли втілення у концепції „Польща – мати
слов’янських народів”, що її розвиває історик Ян Цєханович, автор
фундаментального твору „Гербовник польсько-російський”. Він, зокрема,
намагається обґрунтувати тезу щодо того, що польське плем’я в’ятичів, яке у
VIII столітті переселилося на схід, заснувало там декілька міст і дало початок
російс