Вы здесь

Емоційна сфера у вокальній творчості: музично-естетичні та виконавські аспекти

Автор: 
Єрошенко Олена Віталіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U004140
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ
ВОКАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ: МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНІ АСПЕКТИ
2.1. Становлення емоційної семантики вокальної творчості в західноєвропейській
музичній естетиці (до середини ХVІІІ ст.)
Вокальна творчість є одним з найдавніших видів музичного мистецтва.
Мистецтво як таке є особливою формою відображення дійсності в художніх образах,
один з найважливіших засобів естетичного освоєння та дослідження світу [309, с.
174]. Саме в мистецтві найглибшим чином розкриваються унікальність і
неповторність людської особистості; значною мірою завдяки мистецтву ми
досягаємо розуміння самих себе та інших. Втім адекватно перекласти результати
мистецького пізнання людини та її внутрішнього світу з мови художніх образів на
мову наукових понять неможливо: наука і мистецтво існують поряд, не замінюючи
одне одного.
Загальновизнаною в мистецтвознавстві є особлива роль у мистецтві саме
емоційного начала, яке представлене й у самому художньому творі (насамперед, у
його образному змісті), й у психологічному впливі на реципієнта.
Однією з надзвичайних ознак мистецтва є його унікальна здатність до складного
перетворення почуттів. Найкраще, на нашу думку, сказав про це Л. Виготський:
«Чудо мистецтва скоріше нагадує інше євангельське чудо – перетворення води у
вино, й справжня природа мистецтва завжди несе в собі щось перетворююче,
переборююче звичайне почуття… І це щось переборює ці почуття, просвітлює їх,
перетворює їх воду в вино, і таким чином здійснюється найважливіше призначення
мистецтва» [38, с. 306]. Подібні властивості мистецтва підкреслювали й багато
інших вчених та діячів культури. Наприклад, великий німецький філософ Г. Гегель
висловився таким чином: «Мистецтво пом’якшує найгрізнішу трагічну долю
теоретичною розробкою й перетворює її у задоволення» [41, с. 100–101].
Серед основних функцій мистецтва в усіх його видах – задоволення естетичних
потреб людини, доставляння радості, насолоди, духовного збагачення, і разом з
цим, пробудження в людині митця, здатного творити за законами краси в будь-яких
інших галузях своєї діяльності. Поліфункціональна багатогранність мистецтва
стверджувалася в працях багатьох учених-естетиків і культурологів, серед яких,
насамперед, наукові роботи М. Кагана, А. Сохора, С. Раппопорта, Є. Гуренка,
А. Карміна і Є. Новикової [121–123, 284–285, 248, 63–64, 124], ін.
Особливу роль у дослідженні цього питання відіграють праці М. Кагана. Виділивши
як основні функції мистецтва комунікативну, просвітницьку, виховну і
гедоністичну [121, с. 278–293], [123, с. 12], вчений надалі підкреслив, що вони
«дійсно існують, але на правах підфункцій цілісної духовної воздії мистецтва на
особистість, та тим самим – і цілісного духовного піднесення людства» [123, с.
23].
За думкою інших сучасних культурологів, зокрема, російських вчених А. Карміна,
Є. Новикової, до основних функцій мистецтва належать – рекреативна, виховна,
ідеологічна, пізнавальна та емотивна [124, с. 188–189]. При чому, саме емотивна
функція, яка полягає у впливі на емоційно-психологічну сферу людини, «є
загальною та неодмінною для всіх його (мистецтва – О. Є.) видів, форм, жанрів»
[124, с. 190].
Таїна художності мистецьких творів криється у їх торкненні до людських
почуттів. Реципієнт емоційно залучається у світ художнього вимислу, що
забезпечує інтерес до мистецького твору і надає насолоди. Наприклад, за
висловом Л. Виготського, музика «діє просто катарсично, тобто прояснюючи,
очищуючи психіку, розкриваючи та викликаючи до життя величезні і до того часу
пригнічені й утиснені сили» [38, c. 318].
Значущими є, на нашу думку, дослідження, проведені у царині функціонування
музики В. Медушевським. Учений визначив, що необхідно зважати не тільки на
функції мистецтва в цілому, але й на функції його форми по відношенню до змісту
[178, с. 4–5].
Хоч вокальному мистецтву й притаманні ті самі функції, що й мистецтву в цілому,
очевидно, що воно є за своєю природою мистецтвом виконавським, і тому має
власні, специфічні функції.
За визначенням Є. Гуренка, автора праць, присвячених дослідженню проблем
художньої інтерпретації та виконавства, основними специфічними функціями
виконавського мистецтва є : реалізаційна, репродукційна, реадапційна та
ретрансляційна, що виконуються по відношенню до продукту первинної творчості
[64, с. 255]. Філософ приходить до висновку, що виокремлення виконавського
мистецтва було спричинено потребою надати явищам художньої культури особливої
форми, що уможливить їх суспільне засвоєння. Така потреба й обумовила у
виконавському мистецтві «його художньо-інтерпретаційну сутність і головну
специфічну функцію – функцію глибокого розкриття художніх образів продукту
первинної творчості в даному конкретно-історичному соціально-культурному
середовищі» [63, с. 43].
Спроби осмислити та усвідомити характеристики вокального мистецтва відбувалися
з перших кроків філософсько-естетичних розвідок людства. У загальних працях з
філософської та естетичної думки вони спочатку мали фрагментарний характер. Те
основне коло емоцій, які пробуджує в людині музика, вважалося змістовним
центром музичного мистецтва і основою його морально-етичного впливу на людську
особистість.
Основні напрями формування змістовної та формальної специфіки
вокально-виконавської сфери ясно визначаються через історико-культурологічний
підхід, де на перший план одразу встає питання про виникнення самої музики.
Перші спроби його наукового розв’язання відносяться до початку ХІХ ст., коли
дослідники намагалися визначити насамперед якусь одну першопричину походження
музичного мистецтва. В одних з цих теорій (Г. Спенс