Вы здесь

Лірика Миколи Чернявського. Проблеми поетики

Автор: 
Корівчак Людмила Денисівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U004179
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФІЛОСОФСЬКІ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
ХУДОЖНЬОГО МИСЛЕННЯ М.ЧЕРНЯВСЬКОГО
2.1 Філософське осмислення світу й людського буття
Упродовж усього творчого життя М.Чернявський цікавився питаннями буття людини в
суспільстві, в природі, розвитку її духовного світу. Беручи активну участь у
літературно-громадському житті країни, поет знайомився як з вітчизняними, так і
з зарубіжними філософськими теоріями.
У літературознавстві на сьогодні немає окремого дослідження, присвяченого
філософській проблематиці у творчості М.Чернявського. Критики, характеризуючи
творчість поета загалом, звертали увагу лише на окремі філософські питання у
його віршах.
Так, М.Плевако характеризує творчість М.Чернявського як вираження “власне
письменницького я”, що спрямоване на пошуки “гармонії буття”: “І вся
літературна діяльність його – то є оте шукання [110, с. 240-241]”. За
спостереженням Н.Шумило, “вроджену схильність М.Чернявського до філософських
розмірковувань живили ідеї, що приходили з Європи, - Ф.Ніцше, А.Шопенгауер,
Г.Спенсер, З.Фрейд [187, с.9]”. Дослідниця не заперечує впливу спенсерівської
теорії на світогляд митця, але трактує невіру М.Чернявського в натовп
насамперед як вияв його власного досвіду. Б.Кравців так характеризував
філософську позицію поета: “Світогляд його наскрізь ідеалістичний, без
будь-якої осуги модного в той час позитивізму і матеріалізму [77, с. 448]”.
Т.Громова і Н.Чухонцева зазначають: “....Чернявський захоплювався то
революційно-демократичними та народницькими ідеями, то толстовством, то іншими
новітніми і давніми філософськими вченнями. Притаманний неоромантичному
світовідчуттю максималізм поєднувався у його душі з “толстовським” неприйняттям
насильства як засобу “вдосконалення” суспільства [30, с. 3]”. На думку
І.Немченка, “вже ранні вірші М.Чернявського свідчать про його нахил до щирої
сповідальності, осмислення свого духовного світу і людського єства взагалі,
пошуків відповідей на найнесподіваніші питання, які ставить життя [93, с. 7]”.
Сам М.Чернявський, порівнюючи свої погляди зі світоглядом Б.Грінченка,
стверджував: “Коли мою позицію можна було назвати спіритуалістичною, то його –
матеріалістичною”, “Я не вважав себе й не вважаю за містика в звичайному
значінні цього слова, а почуваю себе скоріше справжнім реалістом. Але почуття
начала містичного не чужі душі моїй... [160, с. 327]”.
У центрі філософії М.Чернявського перебуває людина. Нагадаємо, що посилення
суб’єктивного начала в ліриці є характерною рисою творчості поетів рубежу
віків: Лесі Українки, Олександра Олеся, М.Вороного, Грицька Чупринки, поетів
“Молодої Музи”. М.Чернявський у своїх творах розкриває різні прояви духовного
життя людини. Найбільше поет цінує в людині її багатий внутрішній світ. У
спогадах про Бориса Грінченка “Кедр Ливана” він зазначав: “Мене в людині
цікавить більше всього духовне життя її. Її світогляд, сама суть людини, так
мовити б – душа душі її. ... Я завжди підходив до людей, які цікавили мене, і
тепер підходжу з безмовним, але невідхильним питанням: хто ти такий, яка душа в
тебе? [160, с.322]”.
У розробці проблем духовності людини М.Чернявський продовжує традиції
Г.Сковороди. У вірші “Остав, о дух мой, вскоре все земляные места!” мандрівний
філософ ставив духовність людини вище всіх потреб:
Душа наша телесным не может довольна быть;
Она только небесным горит скуку насытить.
Как поток к морю скор, так сталь к магниту прядет,
Пламень дрожит до гор, так дух наш к богу взор рвет
[125, с. 35].
Г.Сковорода протиставляє внутрішній світ людини мирській суєті. Згідно з
позицією митця вищу духовність людина черпає поза земним буттям. Небо постає
для філософа символом чистоти й краси .
Ліричний герой М.Чернявського, усвідомивши ще з дитинства творчі задатки,
постає через це щасливим і водночас нещасним. Нагромадження духовного досвіду
дає йому можливість відчувати світ вразливіше, повніше, ніж це може зробити
буденна людина, і що спричиняє розлад із оточенням. Таке протиставлення творчої
особистості і маси в ліриці М.Чернявського перегукується з поглядами
популярного в кінці ХІХ ст. А.Шопенгауера. У своїй праці “Свобода волі і
моральність” німецький філософ розподіляє духовні світи людей на “внутрішню
пустку” і “внутрішнє багатство”. Згідно з його вченням, для людини, внутрішній
світ якої належить до категорії “внутрішня пустка”, характерна схильність до
розваг, розкоші, якими вона намагається стимулювати у собі рух почуттів,
розуму. Натомість “людина з багатим внутрішнім світом перш за все буде
намагатись... досягти спокою, тобто вибере тихе, скромне, але по можливості
вільне від тривог існування і через це, після деякого знайомства з так званими
людьми, буде уникати спілкування з ними, а при більшому розумі – навіть
шукатиме самотності [185, с.275]”.
У поезії “Оповитий життя безпросвітними снами...” М.Чернявський розкриває
опозицію ліричного героя й оточення.
Оповитий життя безпросвітними снами,
Зачарований в колі щоденних дрібниць,
Я живу між людьми, я живу між братами,
Мов сновида в полоні магічнім зірниць [174, с. 231].
Життя суспільства, в якому перебуває ліричний суб’єкт, проходить за інерцією,
безцільно. Позиція більшості втомлює його, “розлучниці-думи” стають головною
причиною протистояння. Ліричний герой прагне насиченого життя, спрямованого до
духовного збагачення, вдосконалення, пізнання всіх проявів буття. М.Чернявський
розкриває мрії суб’єкта за допомогою лексичних і смислових повторів (“вгору”,
“вгору”, “вершини”, “верхи”). Почуття ліричного героя суголосні з думками
А.Шопенгауера: “... Великі духовні задатки відчужують людину від суспільності
та ї