Вы здесь

Диференціація об'єктного значення в семантико-синтаксичній структурі речення.

Автор: 
Степаненко Ярослав Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
3408U004263
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. Знахідний і родовий відмінки як ядерні репрезентанти об’єктних
відношень у реченні
2.1. Семантико-синтаксична структура речень з акузативним об’єктом
Знахідний відмінок із погляду його синтаксичної сфери вживання та семантичних
параметрів став предметом уваги багатьох дослідників [238; 261; 51; 70; 195].
Однією з актуальних проблем, яка була і залишається в полі зору дослідників, –
зв’язок акузатива з іншими відмінками, що наділені здатністю функціонально
заступати його [69; 66; 238; 113]. Усі відмінки, маючи набір семантичних
спеціалізацій, які не завжди чітко протиставляються й подеколи набувають
синкретичності, “у своїх визначених функціях взаємодіють з одним чи кількома
іншими відмінками, у результаті чого створюються сектори функціональної
взаємодії, у яких виявляються окремі системи відмінків. Їх установлення має
першочергове значення для виявлення специфічної характеристики кожного з
відмінків” [238, с. 46]. Щодо особливостей знахідного відмінка, зокрема
безприйменникового, то він на тлі відмінкової системи, особливо на фоні
родового, орудного та місцевого відмінків, окреслюється більш-менш чітко
стосовно спектра синтаксичного функціонування й семантичного наповнення (див.:
[70, с. 147]). Основним значенням акузатива, яке сформоване на основі його
синтаксичних функцій і є водночас “абстрагованим від цих синтаксичних функцій”
[218, т. І, с. 475], слід вважати об’єктне: він “позначає предмет
безпосереднього, прямого й повного застосування дії, предмет, до якого
безпосередньо спрямоване чиє-небудь відношення, сприймання” [218, т. І,
с. 482]. Периферійною для нього є суб’єктна, локативна, темпоральна,
квантитативна семантика. Форма знахідного відмінка може перебувати поза
власне-відмінковим функціонуванням. Це відбувається тоді, коли він виступає не
в ролі валентного партнера у складі речень три- або багатокомпонентних
структурних субмоделей (Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj (Nacc)], Sub
(Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav1 [Obj (Nacc)] + Arq prav2 [+ Arq prav3…]), а
разом із неповнозначними дієслівними зв’язками становити і являти собою, що
максимально наближені до найабстрагованішого дієслова-зв’язки бути, конституює
предикатну сполуку, у якій ці зв’язки “переводять відмінкову форму в дієслівну
(присудкову) позицію і нейтралізують відмінкові ознаки” [255, с. 70], напр.:
Дискурс являє собою … зразок мовленнєвої поведінки (З.А.). Периферійність
регламентованих суворими лексико-семантичними рамками адвербіальних значень у
загальній системі спеціалізацій акузатива не позбавляє, проте, їх високої
частоти вживання [218, т. І, с. 482].
Досить аргументовано й оригінально витлумачує знахідний відмінок
І.Р. Вихованець [69; 70, с. 62-65, 66-69, 87-105, 204-211; 255, с. 67-70]. У
його граматичній концепції про систему відмінків, яка є жорстко ієрархізованою,
оскільки елементи її, відрізняючись один від одного й займаючи відповідно до
своїх формально- та семантико-синтаксичних виявів різне місце в граматичному
ладі сучасної української мови, “розташовуються в рамках цілого в певному
порядку від вищого до нижчого” [70, с. 62], акузатив віднесено до ядерної зони.
Загалом же відмінкову систему диференційовано на три зони: центральна,
напівпериферійна й периферійна, які “включають різну кількість відмінків,
вирізняються можливостями репрезентантації відмінкової системи в цілому,
характером зв’язку з предикатним дієсловом, діапазоном семантико- і
формально-синтаксичного ускладнення відмінків, парадигмою функціональних
еквівалентів, трансформаційними відношеннями між компонентами відмінкової
системи, а також лексичним наповненням відмінкової позиції” [там само]. Ядро,
або центр, цієї системи, крім знахідного, становить ще й називний відмінок.
Підставою для такого виокремлення є передусім те, що охоплювані ними суб’єктна
(називний відмінок) і об’єктна (знахідний відмінок) субстанціальні позиції
виступають найважливішими семантико-синтаксичними позиціями речень структурних
субмоделей Sub (Nnom) + Praed (Vf), Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav [Obj
(Nacc)], Sub (Nnom) + Praed (Vf) + Arq prav1 [Obj (Nacc)] + Arq prav2 [+ Arq
prav3…], а пов’язані з цими відмінками формально-синтаксична позиція підмета
(називний відмінок) і позиція сильнокерованого придієслівного другорядного
члена речення (знахідний відмінок) створюють виділювану на основі синтаксичних
зв’язків формально-синтаксичну організацію речень структурних субмоделей П
(Nnom) + Пр (Vf),
П (Nnom) + Пр (Vf) + Дчp [Д (Nacc)], П (Nnom) + Пр (Vf) + Дчp1 [Д (Nacc)] +
Дчp2 [+Дчp3…] (див.: [70, с. 62-63]).
Про ядерність номінатива й акузатива свідчить і те, що вони, конституюючи
позиції Sub (Nnom) і Arq prav [Obj (Nacc)], не виявляють обмежень стосовно
лексико-семантичного наповнення з тією лише корекційною ознакою, що функцію
суб’єкта здебільшого виконують іменники – найменування істот, зокрема людей,
причому з усім можливим спектром ідентифікувальних ознак: “місце проживання”,
“національність”, “політична належність”, “фахова діяльність” і т.ін. Причина
цього полягає в антропоцентричному принципі структури мови. Вона, твердить
Ю.С. Степанов, створена за міркою людини, і цей масштаб закладено в самій
організації мови, причому довкілля пізнається “не окремою людиною, а багатьма
людьми і … суспільством загалом” [245, с. 11].
Семантико-синтаксичні функції, закріплені за акузативом, який заповнює в
реченні припредикатну позицію, доречно диференціювати на первинні та вторинні
[255, с. 67]. Уже було відзначено, первинною для нього є об’єктна функція. До
іманентних формально- й