Вы здесь

Інституціоналізація груп інтересів в умовах перехідного суспільства

Автор: 
Сабанадзе Юрій Віталійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
3408U004308
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. Клани та корпорації у перехідних суспільствах
Особливим різновидом груп інтересів, характерним для більшості сучасних
суспільств, є клани. Клани виникають стихійно, належать до прихованих елементів
соціальної структури (системи неформальних зв'язків, що існують в будь-яких
інституціолізованих структурах суспільства). За допомогою різноманітних
прихованих дій клани прагнуть так сформувати соціально-економічні і
організаційно-управлінські структури і відносини, щоб завжди займати в них
пануюче положення з метою отримання найбільшої вигоди. Найкраще середовище для
функціонування даного типу груп інтересів формується на перехідних етапах
державного будівництва. За сучасних умов ідеальні умови для діяльності кланів
створені у молодих демократіях, які уже відмовилися від принципів попереднього,
часто авторитарного політичного устрою, але ще не збудували міцних
демократичних інститутів.
2.1 Неформальні інститути у молодих демократіях
Особливістю новітніх демократій є те, що вони в односторонньому порядку
розвивають взаємодоповнюючу владу між автономією приватної і публічної сфер,
контролем за владою, демократією і правовою державою. Приклад країн Східної
Європи, Латинської Америки та Азії свідчить, що для їх політики характерне
порушення конституційно-правових принципів і часткова нейтралізація механізмів
стримування влади.
Цим політичним режимам властиве встановлення та інституціоналізація
неформальних практик та правил політичної гри. У так званих «дефектних»
демократіях така модель не просто доповнює формально легітимізований процес
інституціоналізації, а й в залежності від характеру неформальних інститутів
може суперечити формальній інституціоналізації. На думку В. Меркеля, така
«деформалізація» процедур і правил прийняття рішень є результатом поєднання
двох чинників, що беруть свій початок у «до демократичному» минулому: 1)
авторитарній спадщині неформальних практик; 2) акумуляції економічних і
політичних проблем поставторитарної системи, перенесених із авторитарної фази
[55, С. 20]. Ці чинники створюють сприятливі умови для неліберальної
трансформації ліберально-демократичних інститутів, як правило, неформальним
чином, і призводить до переважання неформальних практик.
Неформальні політичні мережі, які не збільшують, а зменшують дієвість
формальних демократичних інститутів у дефектних демократіях, часто є
результатом еволюції інститутів авторитарного режиму. Для цілої низки
політичних режимів у Східній Європі (Росія, Угорщина) [220, С. 55-58] та
Східній Азії (Південна Корея [166], Тайвань, Китай) [130, С.80-82] характерне
щільне переплетення клієнтелістських і персноналістських мереж, неформальні
«режими тиску», і лобіювання всередині державного апарату. Схожі неформальні
механізми до певної міри відігравали роль «функціональних еквівалентів»,
забезпечуючи ефективні форми комунікації, опосередкування інтересів і
реалізації рішень. Відповідно, вони компенсували неефективність формальних
структур та інститутів авторитарних режимів. Функціональна слабкість формальних
інститутів створювала сприятливі умови для розвитку неформальних інститутів.
В результаті, у молодих демократіях зростає конфліктний потенціал між старими,
що передавалися із покоління до покоління, та новими інститутами. Розв’язання
цієї проблеми інституційної адаптації вимагає додаткових затрат на встановлення
інститутів ліберально-демократичної держави, які досить часто руйнуються одразу
ж після їх запровадження. Інституційні реформи досить часто не спрацьовують,
оскільки політичні актори «не приймають їх як реформу правил, а вибирають
альтернативні типи координації взаємодії між державними та недержавними
партнерами, в тому числі між собою.
Таким чином, політичні та економічні актори у нових демократіях замість
дотримання формальних правил, віддають перевагу слідуванню відомим неформальним
нормам і практикам. Функціонуванню молодих інститутів заважає «довга рука
минулого» [195; 59]. Чим швидше старим політичним та економічним елітам
вдається закріпитися на значимих позиціях в новій політичній та економічній
реальності, організувати в ній потужні групи інтересів, тим ймовірніший
подібний сценарій [163; 47].
В свою чергу нова розстановка соціальних, політичних та економічних сил в нових
демократіях призводить до відкритого порушення конституційно-правових норм і
поступового зміщення прерогатив законодавчої і судової влади на користь
виконавчої гілки. У цьому випадку неформальні інститути, що відповідають
домінуючим неліберальним тенденціям молодих демократій, стають не прямим
наслідком автократичної спадщини, а результатом раціональних стратегій акторів.
Мова йде про такі практики як персоналізм, клієнтелізм, всепроникну корупцію чи
картелі акторів, що виникають поза конституційними рамками. Це відбувається
перш за все тоді, коли новостворені демократії опиняються в економічній,
політичній та соціальній кризі, і актори змушені діяти в умовах високої
економічної і політичної невизначеності. Коли невідомо, наскільки ефективно
будуть діяти нові демократичні і конституційно-правові інститути, стимули для
створення неформальних правил виявляються особливо сильними, а затрати на дії,
що руйнують норми правової і конституційної держави, – надзвичайно низькими.
Подібні правила можуть встановлюватися як поза рамками формальних інститутів
(«паралельні інститути»), так і всередині них. Неформальні дії в рамках
формальних демократичних інститутів дозволяють акторам комбінувати вигоди від
неформального устрою (виключення зовнішніх акторів, гарантованість