Вы здесь

Цінність як предмет соціально-філософського аналізу (методологічний і лінгвосемантичний аспекти)

Автор: 
Стрелецькая Ірина Геннадіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
3408U004384
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЦІННІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ
2.1. Мова цінності як проблема сучасної аксіології
Проблема цінності й цінностей, як було показано в ході здійсненого в
попередньому розділі історико-філософського аналізу становлення аксіологічної
проблематики, прямо пов’язана як з антропологічною тематикою, так і з
епістемологією. Адже становлення аксіології як самостійного розділу
філософського знання й визначено констатацією того факту, що людське соціальне
знання є знанням особливого типу, апріорі детермінованого такою психічною
організацією процесу пізнання, коли оцінка й цінності «вплетені» в ціле
пізнавальної мисленнєвої діяльності, а сама постановка проблеми природи й видів
знання, як знання «по факту» і знання «по цінності» стає раціонально
неспроможною. І ця неспроможність випливає з особливостей методу, як способу й
«посередника» між предметом і суб’єктом пізнавальної практики. Адже метод
пізнання, як пише Л. Мікешина, «це штучна, така, що не існує в природі, система
правил і операцій. Метод не є чимось зовнішнім щодо суб’єкта або чимось, що
знаходиться між суб’єктом і об’єктом, він включений у смисл поняття «суб’єкт
пізнання», є його властивістю, виникає й розвивається в результаті творчої,
активної діяльності суб’єкта із перетворення й розуміння світу» [84, с.9]. І
автор доповнює свою думку посиланням на Г. Гегеля, який стверджував, що метод
пізнання «є знаряддям, певним засобом, що стоїть на суб’єктивній стороні, через
який це поняття співвідноситься з об’єктом» [84, с.9].
Одним з об’єктів «суб’єктивної сторони» (Г. Гегель) методу варто вважати
проблему адекватності не тільки психічного відбиття об’єкту пізнання, але й
адекватності термінологічного вираження знання про об’єкт пізнавальної
діяльності суб’єкта. Іншими словами, мова йде про відповідну
концептуально-ціннісну мову. Адже, по суті, вся проблема «мови цінності»
випливає із двох об’єктивних факторів взаємозв’язку: а) людини-носія свідомості
й б) об’єктивного світу, як середовища фізичного існування людини й буття як
перетвореного об’єктивного світу на світ культури.
Між людиною й реальністю знаходяться, згідно з Й. Вайсбергером, «посередній
світ мислення й мова» [15, с.111], що являють собою «уявлення про світ» [36,
с.175], є творцями «картини світу», що дозволяють цей «об’єктивний світ
зрозуміти» [15, с.112].
Кожна природна мова, пише відомий російський лінгвіст
Б. Серебренников, відбиває певний спосіб концептуалізації (сприйняття й
організації) світу, при цьому значення, які виражаються в мові, формують єдину
систему поглядів, що являють собою «колективну філософію», яку «нав’язує» всім
носіям певної мови як обов’язкову. Сукупність уявлень про світ, що містяться у
значенні різних слів і виразів певної мови, складається в певну єдину систему
поглядів, або приписів [106, с.89].
Обговорення, в такий спосіб проблеми, яку розуміють як «мову цінності», означає
наступне: висловлювання «ціннісна проблематика», «проблема цінності»,
«аксіологічна теорія», можуть бути прийняті не тільки як комплекс питань, що
належать до виявів природи, сутності, феноменології всього того, що називається
цінністю й цінностями, але й до відповідних їм понять, суджень і, взагалі,
певного роду мисленнєвих і мовних конструкцій. У самому факті звернення до мови
цінностей, наприклад, до висловлювань такого типу, як «ціннісні категорії»,
«судження цінності», «логіка оцінок», «ціннісний підхід», «аксіологія»,
«ціннісні дослідження» й т. ін., варто вбачати специфічну спрямованість і
особливість людської мисленнєвої діяльності. Це означає, що проблема загальної
теорії цінності (аксіології) вбирає в себе як іманентну її предметові проблему
аксіології мови, іншими словами, проблему теорії мови в аксіологічному
аспекті.
Висловлювання «аксіологія мови» буде використовуватись нами для позначення
дослідження мови цінності й цінностей. Цей термін означає також певний напрямок
вивчення мови, що відрізняється від розгляду її у вузькогносеологічному смислі.
Означений напрямок найчастіше пов’язують з роботами відомого швейцарського
лінгвіста-теоретика й філософа Фердинанда де Соссюра.
Надалі необхідно з’ясувати, що саме мають на увазі, коли говорять про
особливість аксіології мови. Мова йде про те, що мова цінності як різновид мови
природної має значення не тільки щодо позначуваних предметів (когнітивна
функція), але й відносно цілей, бажань, мотивів, ідеалів, норм і інших носіїв
мови, постаючи засобом комунікації – не просто в смислі передачі повідомлень,
але одночасно регулятивного й орієнтаційного впливу на психіку й поведінку
людей (ціннісно-прагматична функція).
Треба зазначити, що питання про фундаментальний статус мови як феномен
комунікації між об’єктивним щодо людини світом культури й культурою як «мовою»
інтерпретації й розуміння світу й місця людини в ньому активно обговорюється не
тільки «класиками» філософської думки, але й у вітчизняному філософському
дискурсі (Т. Андрєєва) [3], і в російськомовній філософській літературі (Г.
Слишкін, В. Карасик, В. Бєлов) [114].
На сьогодні сформовано цілий напрямок лінгвосемантичних аксіологічних
досліджень, до якого долучено цілий спектр проблем, зокрема: ціннісне ставлення
до мови як до системи, аксіологію вмотивованості мовних одиниць, аксіологію
синтагматики й парадигматики, аксіологію мовлення й та інше [114, с.90]. У
нашій роботі буде порушено лише один з аспектів мови, що ми позначаємо терміном
«мова цінності».
Одна з поширених помилок щодо «мови цінності» полягає в тому, що заперечення
проти певної мови цінностей зводяться до «неприйняття» цієї мови взагалі (Б.
Рассел, Л. Вітг