Вы здесь

Синаптичне гальмування гладеньких м'язів кишечнику та його модуляція

Автор: 
Груша Михайло Михайлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U004457
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Препарати гладеньких м'язів кишечнику
Синаптичне гальмування досліджували в ізольованих препаратах ГМ (смужках ГМ)
кільцевого шару різних ділянок тонкого кишечнику і ободової кишки людини та
дистального відділу товстої кишки морської свинки. Роботу з тваринами та з
резекційним матеріалом проводили з дотриманням існуючих біоетичних норм та у
відповідності до чинного законодавства.
Тонкий кишечник людини являє собою ділянку шлунково-кишкового тракту від
пілоричного сфінктера шлунка до ілео-цекальної заслінки. Прижиттєво довжина
тонкого кишечнику сягає 285 см, з яких 25 см припадає на дванадцятипалу кишку
(duodenum), а інші 260 см умовно розділяють на проксимально розташовану порожню
кишку (jejunum) і дистальну частину тонкої кишки – клубову кишку (ileum).
Вважають, що 40% тонкої кишки, розташованої нижче дванадцятипалої, припадає на
порожню, а 60% – на клубову [119].
З резекційних фрагментів візуально нормальних повношарових ділянок стінки
тонкого кишечнику пацієнтів, яким в хірургічних клініках за медичними
показаннями було проведено операції з приводу злоякісного новоутворення шлунка,
виразкової хвороби шлунка, виразкової хвороби дванадцятипалої кишки,
злоякісного новоутворення сліпої кишки та реконструктивні операції з приводу
атрезії біліарної протоки (вада розвитку, за якої біліарна протока відсутня),
посттравматичної езофагопластики, а також нориці тонкого кишечнику, отримували
смужки ГМ кільцевого шару дванадцятипалої, порожньої та клубової кишок
(дистальна ділянка клубової кишки) (вікова група пацієнтів 1 місяць – 88
років). МС отримували з резекційного матеріалу пацієнтів з виразковою хворобою
дванадцятипалої кишки і вирізали з ділянки стінки дванадцятипалої кишки, що
знаходилася на відстані 1,5–2 см від краю виразкового дефекту, а МС порожньої
та клубової кишок отримували з резекційного матеріалу пацієнтів з іншими
захворюваннями травного тракту і вирізали з тієї ділянки стінки кишки, що
знаходилися на віддалені від ураженої патологічним процесом ділянки кишки в
декілька десятків сантиметрів.
Товста кишка людини – це ділянка шлунково-кишкового тракту від ілео-цекальної
заслінки до зовнішнього анального сфінктера. Прижиттєво товста кишка людини має
розмір 100–110 см, а при автопсії – понад 150 см [119]. В межах товстої кишки
розрізняють такі відділи: сліпа, ободова (colon) і пряма кишка. В свою чергу,
ободову кишку розділяють на висхідну (colon ascendens), поперечну (colon
transversum), низхідну (colon descendens) та сигмоподібну (colon sigmoideum)
ділянки ободової кишки [1, 35]. З резекційних фрагментів візуально нормальних
повношарових ділянок стінки товстої кишки пацієнтів, яким в хірургічних
клініках за медичними показаннями було проведено операції з приводу злоякісного
новоутворення сліпої, ободової та прямої кишок, хвороби Крона (захворювання, що
характеризується хронічним аутоімунним запаленням стінки кишечнику), хвороби
Гіршпрунга (захворювання, яке виникає як результат вродженого гіпо- або
агангліозу стінки кишки), дифузного поліпозу, дивертикульозу та апендициту
(являв операційну знахідку у хворого з підозрою на злоякісне новоутворення
сліпої кишки) отримували смужки ГМ кільцевого шару висхідної, поперечної,
низхідної та сигмоподібної ділянок ободової кишки (вікова група пацієнтів 3
роки – 81 рік). МС ободової кишки, які було отримано з резекційного матеріалу
пацієнтів, що страждали на хворобу Гіршпрунга, вирізалися з ділянки стінки
ободової кишки, що знаходилася на відстані 1,5–3 см від краю патологічно
зміненого сегменту кишки. МС, які були отримані з резекційного матеріалу інших
пацієнтів, знаходилися на віддалені від ураженої патологічним процесом ділянки
кишки до декількох десятків сантиметрів.
Ізольовані фрагменти різних анатомічних відділів кишечнику (рис 2.1), з яких
отримували МС, були максимально наближені до краю зони резекції та мали
однакові розміри: завдовжки 20 мм та завширшки 10 мм. В операційній, одразу
після вирізання, повношаровий фрагмент тонкої або товстої кишок ретельно
промивали розчином Кребса, який мав кімнатну температуру.
Рис. 2.1
Схема травної трубки людини і ділянок тонкої кишки та товстої кишки, що
знаходилися в зоні резекції.
Забарвленими еліпсами позначено ділянки тонкої кишки та товстої кишки, з
фрагментів яких вирізалися смужки гладеньких м'язів.
В лабораторії під бінокулярним стереомікроскопом в отриманих повношарових
ділянках тонкої або товстої кишки людини на першому етапі послідовно відділяли
слизову оболонку разом з підслизовим шаром. Потім мўўязовий фрагмент стінки
кишки знову ретельно промивали розчином Кребса. З такого фрагменту отримували
ізольовані смужки кільцевого шару ГМ, які мали довжину 10 мм і ширину 1–2 мм.
На обох кінцях смужок закріплювали шовкові лігатури. МС занурювали у розчин
Кребса, що мав температуру 35–36 0С, і витримували в ньому не менше двох годин
до початку електрофізіологічних досліджень.
В експериментах також використовували ізольовані смужки ГМ кільцевого шару
дистального відділу товстої кишки дорослих самців безпородних морських свинок
(мурчаки), вагою 200–600 г, що виключало гіпотетичну можливість впливу
гормонального статусу самок на біологічний матеріал. Препарати ГМ товстої кишки
морської свинки отримували в результаті гострого експерименту. Анестезію тварин
проводили в ексикаторі ефіром для наркозу із застосуванням інгаляційного
наркозу по відкритій системі (крапельно). Після досягнення другого рівня
хірургічної стадії наркозу (показником наставання цієї стадії були бічне
положення тварини та релаксація скелетних м'язів) пров