Вы здесь

Структура потоку свідомості в романній трилогії Г. Міллера «Тропік Рака», «Чорна весна» і «Тропік Козерога»

Автор: 
Павліщева Яна Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
3408U004655
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МІФОПОЕТИКА Й ХУДОЖНЯ КАРТИНА СВІТУ РОМАНІВ
“ТРОПІК РАКА”, “ЧОРНА ВЕСНА” І “ТРОПІК КОЗЕРОГА”
2.1. Трилогія “Тропік Рака”, “Чорна весна” і “Тропік Козерога”
в контексті міллерівського творчого шляху
Написанню романів “Тропік Рака”, “Чорна весна” і “Тропік Козерога” передувало
двадцять років творчих пошуків Г. Міллера (10–20-ті роки XX століття). З 1913
року він багато подорожує Заходом США, знайомиться з анархісткою Еммою
Гольдман, ідеї якої, за свідченням письменника, значно вплинули на його
світовідчуття. Саме анархічна ідея розвінчання традиційної моралі, цінностей і
взагалі уявлення про дійсність була вперше чітко сформована Г. Міллером у
“Тропіках” і “Чорній весні”, утілилася в центральний міллерівський мономіф
створення/руйнування. Розвиває цю проблематику автор також у “Колоссі
Марусському”, “Розі Розп’яття” і численних есе. На протязі 10-х років,
починаючи з 1914 року, він публікується з нарисами й статтями в нью-йоркському
журналі “Чорна кішка”. У 1922 році Г.Міллер написав свій перший роман
“Підрізані крила”, а у 1927 році ще два романи – “Молох” і “Божевільний
півень”. Однак ці твори, на думку критиків і друзів письменника (з якими він
сам погоджується), не мали великої художньої цінності, хоча, з іншого боку,
послужили підготовчим матеріалом для написання “Тропіка Рака”, “Чорної весни” і
“Тропіка Козерога”. В основі усіх цих романів – події нью-йоркського й
паризького періоду життя Г. Міллера, його складні стосунки з Джун Менсфілд, з
якою він познайомився в 1923 році. Базисною ця проблематика постає й у “Розі
Розп’яття”.
Після 1930 року самотній письменник переїжджає до Парижа, спілкується з
європейською мистецькою елітою, що відбивається на подальших трансформаціях
міллерівського таланту та світовідношенні. Розлука з Джун, вплив паризького
оточення, захоплення та інтенсивне читання творів М. Пруста, Ф.М.
Достоєвського, К. Гамсуна, Ф. Ніцше, О. Шпенглера, А. Бергсона, текстів східних
філософів, ідеї Е. Гольдман – усе це знаходить свій вихід у першій романній
трилогії Г. Міллера, яку він почав писати в 1932 році (“Тропік Рака”). Саме в
цей період Г. Міллер чітко усвідомлює своє справжнє покликання, “перероджується
на космологічного митця” [169, с.40]. “Тропік Рака” було закінчено в 1934 році,
однак опублікований роман був нелегально, оскільки саме в цьому тексті автор
відкрито звертається до зображення “непристойного”, соціально табуйованого,
використовуючи відповідну мову, дискурс маргінала. Також у “Тропіку Рака”
розкриваються такі визначні для міллерівського творчого шляху проблеми, як
співіснування митця та суспільства, реалізація творчої волі, циклічність
розвитку світу на противагу прогресу, умирання як запорука відродження,
оновлення. Ці лейтмотиви, заявлені в “Тропіку Рака”, розвиваються Г. Міллером
не тільки у наступних романах, а й теоретично обгрунтовуються письменником в
есе та листах до А. Нін, М. Френкеля, Л. Дарелла, А. Перле.
Паралельно з написанням “Тропіка Рака” в 1933 році Г. Міллер почав писати книгу
про Д. Г. Лоуренса. У 1935 році вийшов у світ невеликий роман “Нью-Йорк і
назад”, який сюжетно перетинається з “Тропіком Рака”, а в червні 1936 року
виданий другий роман трилогії – “Чорна весна”, створенню якого передувало
захоплення Г. Міллера психоаналізом. Саме в цьому тексті під впливом
психоаналітичної теорії О. Ранка чітко сформувалася ідеї митця як пророка,
очисника й вигнанця в суспільстві й народження як травми, через що людина
завжди бажає повернутися до затишного материнського лона. Одними з провідних ці
лейтмотиви стають і в “Тропіку Козерога”, опублікованому в 1939 році, а також у
романах “Сексус”, “Плексус” і “Нескус”, писати які Г. Міллер розпочав у 1940
році. У цей же період він пише книгу “Світ Сексу”, розвиваючи й теоретично
обгрунтовуючи в ній тему соціально табуйованого, забороненого в літературі, про
що наголошувалося ще в “Тропіках” і “Чорній весні”. Також у 1940 році під
враженням від поїздки до Греції Г. Міллер створює роман “Колосс Марусський”, де
одним з лейтмотивів постає проблема митця й суспільства, яка була заявлена та
загостренав першій міллерівській трилогії. Цього року він пише повісті “Тихі
дні в Кліши” і “Мара з Марін’яну”, “розрізнені епізоди паризької “одісеї”, яким
не знайшлося місця в “Тропіках” і “Чорній весні” [106, с.23].
Сюжетна лінія, закладена в основу романів “Тропік Рака”, “Чорна весна” і
“Тропік Козерога”, розвивається й у трилогії “Роза Розп’яття”, започаткованій
романом “Сексус”. Крім того, у цій трилогії знов порушуються проблеми
опозиційності митця та індустріального суспільства, механізованості життя та
протиставлення йому творчості як потоку, тема смерті. Однак якщо в “Тропіках” і
“Чорній весні” герой сповнений сподівань, активний на шляху до реалізації своєї
творчої волі, то в “Сексусі” постає розчарований митець, який так і не досяг
самоідентифікації, займає пасивну роль у потоці буття. Тому й ідеї, які чітко й
жорстко наголошувалися в попередній трилогії, являли собою цілісну систему,
втрачають своє гостре звучання й навіть наратив стає повільнішим, млявим. Ця ж
тенденція простежується в “Плексусі” (1947–1949) і в “Нексусі” (1952–1959).
Проблематика, окреслена в “Тропіках” і “Чорній весні”, утілюється в таких есе,
як “Космологічне око” (1939)”, “Аерокондиційований кошмар” (1941–1951), “Час
убивць” (1946), “Книги в моєму житті” (1949–1951), “Диявол на волі” (1954),
“Моє життя та моя епоха” (1971). Також у 1959 році Г. Міллер пише А. Перле й Л.
Даррелу три листи, розгортаючи в них провідні лейтмотиви своєї творчості про
митця як очисника й порушника норм у соціумі, і реалізації творчої волі