Вы здесь

Механізм вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії.

Автор: 
Тропін Захар Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U005105
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Місце міжнародних засобів ад’юдикації в механізмі вирішення міжнародних спорів
за Договором до Енергетичної хартії
2.1. Загальна характеристика механізму вирішення міжнародних спорів за
Договором до Енергетичної Хартії
Традиційні засоби вирішення міжнародних спорів, зокрема у вигляді переговорів
та більш формалізованого їх виду – міждержавних засобів ад’юдикації,
відображають традиційне розуміння міжнародного права як такого, що регулює
відносини між державами, створюється державами та лише для держав [198]. Як
було продемонстровано у попередньому розділі, принаймні останнє положення з
цієї тези йде в розріз з тенденціями сучасного міжнародного права, яке в деяких
сферах міжнародних відносин передбачає надання прав та покладення обов’язків на
індивідів та можливості їх захисту за допомогою міжнародних засобів
ад’юдикації. Сучасні міжнародні договори, присвячені будь-яким питанням захисту
прав людини чи міжнародним економічним відносинам, є своєрідним компромісом між
захистом державних інтересів та прав індивідів як у матеріально-правовому, так
і в процесуальному аспектах. Цей процес набуває подальшого розвитку в своїй
більшості саме в міжнародному економічному праві, де, як зазначають деякі
дослідники, зараз має місце процес посилення ролі індивідів у правовому
регулюванні міжнародних економічних відносин [116]. Цей процес відбувається
шляхом появи спеціального міжнародно-правового режиму, що не лише безпосередньо
надає права індивідам, але й забезпечує їх прямим доступом до засобів захисту
таких прав у відносинах з державами [164]. Водночас, розглядаючи питання
інтернаціоналізації спорів між державами та приватними особами (наприклад щодо
інвестицій) (зокрема в Угоді НАФТА та Договорі до Енергетичної Хартії (ДЕХ)),
фахівці з міжнародного права зазначають, що така інтернаціоналізація питань,
які раніше були історично в сфері регулювання національного законодавства та
судів, не лише фактично створила нову систему відносин в міжнародному праві,
але й була позитивно сприйнята більшістю національних юрисдикцій [176, c. 6].
Досліджуючи сучасні багатосторонні договори з економічних питань, автори
відзначають особливу роль механізму допуску саме до міжнародних засобів
ад’юдикації як засобу захисту прав індивідів за міжнародним правом. Так,
коментуючи механізми вирішення міжнародних спорів за Угодою НАФТА та Договором
до Енергетичної Хартії, Ян Паульсон зазначає: „Дозволяючи можливість прямого
оскарження приватними особами (за допомогою міжнародних засобів ад’юдикації. –
Авт.) щодо такого широкого кола питань, ці договори створюють значне розширення
арбітражної юрисдикції в сучасних міжнародних відносинах” [156, c. 233].
Водночас процес доступу індивідів до міжнародних засобів ад’юдикації і, в першу
чергу, розширення доступу до міжнародного інвестиційного арбітражу також
поставив питання взагалі щодо місця цього засобу вирішення спорів в
міжнародному праві, оскільки, на думку деяких фахівців, співіснування
традиційного міжнародного комерційного арбітражу разом з міжнародним
інвестиційним арбітражем призвело до значних змін в існуванні та реалізації цих
двох інституцій [117, c. 304] та, взагалі, засобів вирішення міжнародних
спорів.
В контексті допуску приватних осіб до міжнародних засобів ад’юдикації
міжнародно-правове регулювання інвестиційних відносин є більш інноваційним, ніж
навіть міжнародні договори, присвячені торговельним питанням, оскільки
передбачає прямий доступ приватним особам до міжнародних засобів ад’юдикації
[166]. Наприклад, навіть в такій міжнародній торговельній системі, як ГАТТ/СОТ,
приватні особи мають непрямий доступ до міжнародних засобів врегулювання
спорів, хоча і з наявністю обов’язку держав підтримувати звернення приватних
осіб, що походять з їх території, в інститутах врегулювання міжнародних спорів
СОТ.
Одним з останніх прикладів врегулювання не лише інвестиційних відносин, а й
інших питань, що виникають під час здійснення діяльності в окремій сфері
міжнародних економічних відносин (енергетичній), став Договір до Енергетичної
Хартії, що має механізм вирішення спорів, аналог якому важко знайти в сучасному
міжнародному праві. Фахівці одностайні в своїй думці, що єдиним
міжнародно-правовим документом, з яким можна провести паралелі в частині
механізму вирішення спорів за ДЕХ, є Угода НАФТА [155, c. 7].
Механізм врегулювання спорів за ДЕХ слід розглядати в контексті тривалої
практики неефективного застосування міждержавних засобів для врегулювання
економічних спорів як, наприклад, „клубна” система дипломатичного вирішення
спорів, передбачена договорами, укладеними під егідою ОЕСР [196]. Саме тому
учасники переговорного процесу ДЕХ зупинились на більш дієвому механізмі
реалізації його положень, оскільки саме механізм вирішення спорів є наріжним
каменем ДЕХ, без якого права, передбачені ним, „були б не більше ніж просто
слова” [129, c. 22]. Як справедливо зазначає А. Конопляник: „В межах ДЕХ
фактично легалізовані всі існуючі нині механізми вирішення спорів, включаючи
всі форми міжнародного арбітражу, задля спрямування взаємовідносин
держава-держава, держава-інвестор та інвестор-інвестор, іншими словами, – тих,
що належать до спорів або між державами, що є договірними сторонами ДЕХ, або
між компаніями (інвесторами), що є компаніями договірних сторін ДЕХ. Іншими
словами, Договір до Енергетичної Хартії надає державам - повноправним його
учасницям, та їх інвесторам розширений спектр можливостей використання видів
вирішення спорів, що існують сьогодні, і не передбачає конкретного засобу
вирішення спору, а дає мож