Вы здесь

Наративні моделі у прозі В. Підмогильного.

Автор: 
Деркач Лариса Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U005299
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
НАРАТИВНІ МОДЕЛІ РОМАНІВ “МІСТО”, “НЕВЕЛИЧКА ДРАМА”
І “ПОВІСТІ БЕЗ НАЗВИ”
2.1. Трансформація подорожі міфологічного героя у структурі наративної моделі
роману “Місто”
У центрі зображення – міфологічного чи наративного – завжди є людина і її
“подорож” власним життям. Така складова міфічної подорожі, як перехід у сферу
надприродного і перемога над міфічними силами трансформується в сюжетних
текстах в заглиблення до таємниць підсвідомого і перемогу в плані психічному.
Труднощі знаходяться у прихованому світі власної душі і герой повинен подолати
їх, позбавитись у сфері свого підсвідомого “демонів дитинства власної локальної
культури і прорватися до неспотвореного, прямого сприйняття…” [117, 22]. Таким
чином, давній символічний ритуал ініціації як випробування на “дорослість”
трансформується у психічне випробування на здатність перебороти особисті та
вузькоісторичні обмеження для переходу до всезагальних форм буття. “Герой
помирає як людина сучасна, але відроджується як людина вічна – досконала,
узагальнена і всезагальна” [117, 22].
Схема подій і змін у житті героя як модель на рівні інстанції абстрактного
автора, що є принципом вигадування наратора і всього зображуваного світу, чітко
простежується у романі В. Підмогильного “Місто”.
Роман характеризується лімінальним принципом сюжетоскладання, що передбачає
долання героєм певних перешкод, перетин певних меж. Т. Лічман щодо роману
“Місто” зазначає: “Основною сюжетною лінією роману є еволюція головного героя…
який проходить путь від ворожості й ненависті до примирення з Містом” [132]. У
дослідженні Ю. Ганошенко йдеться про ритуально-міфологічну семантику ініціації
в романі “Місто” В. Підмогильного. Автор вважає, що в основі твору –
міфологічний метасюжет про перехід від тваринного (природного) до деміургічного
(космічного). Наш аналіз є спробою простежити трансформацію в романі В.
Підмогильного мономіфологічної моделі Дж. Кемпбелла.
Наратологічний аналіз творів В. Підмогильного має в основі поділ тексту на
певні сегменти. Оскільки метою є дослідження наративної моделі роману “Місто” в
аспекті характеристики її складових, для аналізу використовується такий
сегмент, який дозволяє простежити специфіку наративної моделі в аспекті
організації подієвості та наративних артикуляцій водночас. Такою одиницею є
епізод. Ця складова членування дієгезису дозволяє якнайповніше дослідити текст
щодо трансформації у ньому мономіфу. Як одиницю наратологічного аналізу тексту
використовує епізод В. Тюпа. Дослідник формулює таке визначення епізоду:
“…частина тексту, що характеризується єдністю місця, часу і складу персонажів”.
Він зауважує: “Ланцюг таких епізодів є наративною артикуляцією оповідачем
дієгетичного ланцюга подій оповідуваного світу” [265, 25]. Таким чином, поділ
тексту на епізоди дає можливість простежити специфіку побудови оповідуваної
історії та власне самого оповідування, оскільки має в основі впорядкованість
подієвого ряду, а також послідовність фрагментів наративної артикуляції. На
думку В. Тюпи, межа між двома епізодами у тексті може позначатися перенесенням
у часі дієгезису, перенесенням у просторі дієгезису, появою або зникненням у
дієгетичному полі оповіді персонажа чи єдиної групи персонажів. Для утворення
нового епізоду досить одного із вищеназваних показників. Вибрана нами
сегментація тексту відповідає подвійній сутності нарації як історії та оповіді
про неї. Поділ на епізоди водночас і розчленовує картину світу референції на
подієві фрагменти, і поєднує ці фрагменти в комунікативну єдність
висловлювання, у макроподію.
Аналіз кожного епізоду враховує, відповідно до природи наративу, дві сторони –
подієву та комунікативну. Важливим для дослідження є визначення фокалізації,
темпу оповіді, типу наратора, виду інтерференції дискурсу наратора і персонажа,
типу представлення мовлення персонажів і наратора.
Роман “Місто” розпочинається епіграфом, що складається із двох цитат, які
стосуються однієї проблеми – поєднання в людині протилежностей. Перша цитата з
Талмуду (“Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома –
на янгола: як тварина – людина їсть і п’є: як тварина – вона множиться і як
тварина – викидає; як янгол – вона має розум, як янгол – ходить просто і як
янгол – священною мовою розмовляє”), друга – з роману “Таїс” А. Франса (“Як
можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?”) [199, 308].
Епіграфи до творів є конкретно авторським текстом – у значенні їх відбору
автором для певного твору як сконденсованого ідейного змісту останнього.
Поєднання цитат із текстів, часова відстань між якими вимірюється століттями
(Талмуд – складений протягом 3 ст. до н. е. – 5 ст. н. е.; “Таїс” – ХІХ ст.),
вказує на інтерчасову актуальність та істинність принципу поєднання в
особистості протилежних начал. Цитата з роману “Таїс” є знаком автора, оскільки
В. Підмогильний перекладав цей роман А. Франса. Зміст же цитати узагальнено
вказує на ідейну сутність твору – відображення незмінного поєднання в людині
тілесного й духовного начал.
Аналіз текстової подієвості є членуванням викладеної наратором історії.
Виділення епізоду як основної одиниці подієвості є важливим щодо аналізу
наративних моделей, оскільки розгортання нарації поєднане із предметом
наративної уваги (історією). Інтрига наративного висловлювання полягає в
напрузі подієвого ряду, яка передбачає “задоволення очікувань, породжуваних
динамізмом твору” [220, 30].
Аналізуючи подієві фрагменти, ми водночас кваліфікуємо тип наратора, визначаємо
такі складові нарації, як темп, фокалізація, тип представлення мовлення
персонажів і наратора. Таке поєднання характеристики е