Вы здесь

Морфо-біологічні особливості помісей від схрещування баранів мясної породи олібс з мясо-вовновими матками дніпропетровської селекції у типі корідель

Автор: 
Солоха Ігор Михайлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U005544
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Місце і умови проведення досліджень
Науково-виробничі досліди з вивчення ефективності використання баранів м’ясної
породи олібс на м’ясо-вовнових матках дніпропетровської селекції у типі
корідель проведені у державному підприємстві дослідному господарстві (ДПДГ)
Інституту тваринництва центральних районів УААН «Руно» Криничанського району
Дніпропетровської області у період з 2004 по 2007 рік, лабораторні дослідження
– у лабораторіях біотехнологічного факультету Дніпропетровського державного
аграрного університету.
У ДПДГ «Руно» основною галуззю тваринництва є вівчарство, яким у господарстві
займаються майже 80 років. Спочатку поголів’я овець було представлене породою
прекос, а з 1955 року почалося поглинальне схрещування їх з використанням
чистопородних асканійських тонкорунних баранів, завезених із племзаводів
«Асканія Нова», «Червоний чабан», «Комуніст» та ім. Шмідта. В результаті цього
вівці племзаводу були перетворені у планову для Дніпропетровщини асканійську
тонкорунну породу.
У 1981 році МСГ СРСР видано наказ «О мерах по ускорению выведения новых пород
сельскохозяйственных животных, отвечающих требованиям промышленной технологии»,
яким було передбачено до 1990 року створити напівтонкорунну скороспілу
м’ясо-вовнову породу овець. Роботу з виведення такої породи було розпочато у
1983 р. у племзаводі «Щорський» шляхом багатопородного відтворного схрещування
асканійських тонкорунних маток з завезеними з Румунії баранами новозеландський
корідель, маничської породи і асканійських кросбредів. Їх використовували за
двома схемами: при поглинальному і ввідному схрещуванні. На першому етапі
шляхом поглинального схрещування місцевих асканійських тонкорунних маток з
баранами новозеландський корідель були одержані Ѕ-, а потім і ѕ-кровні помісі
за коріделями, які мали високі показники вовнової і м’ясної продуктивності.
Напівкровні баранчики при бонітуванні мали живу масу 65 кг, довжину вовни 13,8
см, настриг немитої вовни 7,57 кг. Аналогічні високі показники продуктивності
мали і ѕ-кровні помісі. За якістю вовни відносилися більше до коріделів, а
ј-кровні, навпаки, – ближче до тонкорунних [122].
На другому етапі помісей І і ІІ поколінь схрещували з баранами маничської
породи і асканійських кросбредів. При цьому переслідувалася мета: за рахунок
ввідного схрещування з маничськими баранами поглибити ознаки кросбредної вовни,
а ввідним схрещуванням з асканійськими кросбредами подовжити і зменшити її
товщину [255]. На завершальному етапі створення у ПЗ «Щорський» (нині ДПДГ
«Руно») м’ясо-вовнових овець дніпропетровської селекції у типі корідель
помісних тварин бажаного типу, незалежно від походження і кровності, розводили
«у собі».
У результаті цілеспрямованої племінної роботи селекційні показники овець
племзаводу «Руно» мають достатній рівень. Так, настриг вовни у
баранів-плідників у фізичній масі складає 7,75 кг, у чистому волокні – 5,04 кг
при виході 65 %, довжина вовни – 11,8 см, а товщина у 59 % тварин – 60 – 58
якості. Настриг вовни ремонтних баранів-річняків складає у середньому 6,63 кг
або 3,85 кг у чистому волокні. Довжина вовни – 13,4 см, має добру вирівняність
у руні, товщина вовни у 79 % тварин 60 – 56 якості. У ярок настриг вовни
становить 5,25 кг або 2,88 кг у чистому волокні, довжина вовни – у межах 13,6
см [93].
Вівці племінного стада ДПДГ «Руно» мають правильну будову тіла, добре
розвинений, але не грубий кістяк, комолу голову, безскладчасту шкіру. Жива маса
дорослих баранів І класу – не нижче 80 кг, маток – 50, баранів-річняків – 46,
ярок – 36 кг. Увесь ремонтний молодняк має добрий
екстер’єрно-конституціональний розвиток [35]. Усі основні та ремонтні барани
елітні, серед маток 63,3 % елітних і 30,4 % І класу, серед ярок 65,7 % елітних,
28,3 % І класу [93].
За сучасних умов зріс попит на м’ясо-баранину і рентабельність розведення овець
у значній мірі залежить від їхньої м’ясної продуктивності. У зв’язку з цим
цілком виправдана реакція галузі на удосконалення м’ясної продуктивності як
тонкорунних, так і напівтонкорунних овець і створення скороспілих типів
м’ясо-вовнових порід. Орієнтація вівчарства на виробництво молодої баранини
передбачає наявність спеціалізованих порід, які відрізняються високою м’ясною
продуктивністю. Їх найголовнішими біологічними особливостями є скороспілість,
інтенсивний ріст і розвиток, високий рівень оплати корму приростом живої маси,
можливість використання молодняка для виробництва м’яса у рік його народження
[222].
Цим вимогам у повній мірі відповідають вівці м’ясної породи олібс, які у 2002
році були завезені із Канади у ТОВ «Шаролезська вівця» Новомосковського району
Дніпропетровської області. Порода олібс виведена у Канаді в провінції Онтаріо
шляхом схрещування порід полл-дорсет і рідо-аркотт (за програмою Ontario Lamb
Improvement Breeding Strategy – OLIBS). Вівці породи полл-дорсет є потомками
дорсет-хорн, а рідо-аркотт виведена у Канаді з використанням таких порід, як
фінський ландрас, суффольк, ост-фризленд, від яких вони успадкували
багатоплідність і високу молочність. Поєднання цих порід дозволило вивести нову
породу олібс – багатоплідну, поліестрічну, високомолочну, скороспілу, з добре
вираженими м’ясними формами.
За даними канадської фірми-постачальника, плодючість овець породи олібс – 180 –
200 ягнят на 100 маток. Ягнята у 20-денному віці мають живу масу 13 – 15 кг, що
підтверджує добру молочність вівцематок. Жива маса молодняка у 2-місячному віці
– 27, а у 4-місячному – 40 – 50 кг при середньодобових приростах до 400 г, що
свідчить про їхню високу скороспілість. Ремонтний молодняк досягає стате