Вы здесь

Етико-філософський аналіз благодійності.

Автор: 
Савранська Наталія Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U005625
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. МОДУСИ БЛАГОДІЙНОСТІ, ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
Благодійність є засобом реалізації певних моральних принципів та цінностей в
суспільстві. В той же час, надання пріоритету одним або іншим морально-етичним
нормам та принципам призводить до виникнення різних моделей благодійної
діяльності. Нажаль, для українських благодійників в їх діяльності часто
визначальною стає їх особистісна мотивація та психологічні фактори. Вони не
звертаються до раціонального аналізу обґрунтованості та доцільності своїх
пожертв, не задумуються над тим, які цінності та принципи вони підтримують
своєю благодійністю. Благодійність має бути ціннісно обґрунтованою. Система
моральних норм, яка може бути зорієнтована на ті чи інші базові моральнісні
цінності, значною мірою визначає характер дій благодійників, їх цілі та мотиви.
На практиці за однакових обставин різні моделі благодійності рекомендують різні
стратегії дій. Благодійність регулюється, як було зазначено раніше, принципами
справедливості, милосердя, любові, відповідальності та іншими.
2.1. Благодійність як втілення принципу справедливості
Благодійність співвідноситься з справедливістю у трьох аспектах:
Відданість принципу справедливості може спонукати людину до благодійної
допомоги нужденним. Благодійна діяльність виступає втіленням та продовженням
принципів справедливості та рівності і, тому, має ґрунтуватися на знанні
природи та сутності справедливості.
В той же час цей принцип регулює і сам процес реалізації благодійної
діяльності, особливо це стосується інституційної благодійності.
Благодійність може сприяти становленню справедливості в суспільстві. Метою
благодійності, у її вузькому значені, є сприяння нужденним. Вона виконує
функцію перерозподілу приватних ресурсів. Особливо важливою ця функція стає
тоді, коли мова йде про допомогу бідним та злиденним.
А.В.Прокоф’єв дає наступне визначення справедливості: "справедливість є
уявленням про належний, моральнісно санкціонований порядок взаємодії між
членами суспільства, який заданий відповідністю вигод та втрат, переваг та
тягот спільного життя на основі прав, що виражають рівну моральнісну гідність
кожної людини, обов’язків, що визначають ступінь участі індивідів у підтримці
суспільної кооперації, а також якості здійснених ними вчинків, яка створює
додатковий принцип диференціації прав та обов’язків" [103]. Справедливість
базується на основі цінностей рівності та неупередженості, які вимагають
однакового ставлення до подібних випадків і, навпаки, диференційованого
ставлення до різних випадків та достатнього виправдання для будь-якої
суспільної нерівності.
Зміст принципу справедливості є неоднозначним. Найпростіше розуміння принципу
справедливості вбачає її у дотриманні тотожної рівності. У романі "Анна
Кареніна" Л. Толстой, який був стурбований різницею становища багатих та
бідних, ставить питання про справедливість майнової нерівності. Левін, один з
головних героїв роману, вважає існуючий суспільний устрій несправедливим і
замислюється над тим як його можна виправити. Подолання нерівності, на його
думку можливе, якщо багаті люди роздадуть своє майно бідним і підуть на них
працювати. Але, коли в нього запитують, чому він не діє відповідно, він каже:
"я й дію, тільки негативно, у тому розумінні, що я не старатимуся збільшити ту
різницю в становищі, яка існує між мною й ним" [127; с.176]. На що інший герой,
Облонський, відповідає: "Треба одне з двох: або визнати, що сучасний устрій
суспільства справедливий, і тоді обстоювати свої права, або визнавати, що
користуєшся несправедливими перевагами …" [127; с.177]. Справді, вважати
існуючий лад та своє соціальне становище несправедливим та аморальним і
продовжувати так жити і далі, навіть не намагаючись щось змінити є певною мірою
лицемірством.
Тим не менш, запропонований принцип справедливості є спрощеним, він не вдається
ні до яких її специфікацій відповідно до різних обставин. Він не враховує
різниці у здібностях та талантах осіб та того, що, виконуючи різну роботу, вони
можуть принести різну кількість благ суспільству. Він не передбачає ніякої
системи винагород за заслуги перед громадою. Крім того, такий тотожний
перерозподіл благ важко реалізувати на практиці.
Ф. М. Достоєвський полемізує з Л. М. Толстим, зазначаючи, що якщо людина
відчуває, що має продати свій маєток і йти в народ, тоді так і треба робити,
але такі вчинки мають йти від серця. Тому людина сама має бути мірою, того що
вона здатна зробити, і що відчуває своїм обов'язком. Інакше, будь-які її вчинки
стають формальними та вимушеними. З цього приводу, Ф. Достоєвський у "Щоденнику
письменника за 1817 рік: січень-серпень" зазначає: "не роздача маєтку є
обов'язковою та не одягання сіряка: все це лише буква та формальність;
обов'язкова та важлива лише рішучість ваша робити все заради діяльнісної
любові, все що можливо вам, що самі щиро визнаєте для себе можливим" [43;
с.61]. Благодійність виконує функцію перерозподілу благ, але вона не ставить
собі за мету встановлення загальної майнової рівності та й не має достатніх
важелів для таких масштабних цілей. До того ж, ще не відомо, чи така загальна
рівність взагалі можлива та чи була б вона насправді благом для суспільства.
Наприклад, Ж. Бодріяр вважає, що "…будь-яке суспільство, яким би воно не було і
якою б не була величина вироблених благ, або наявного багатства, засноване
одночасно на структурному надлишку та структурній убогості" [10; с.77].
Благодійність є добровільною і перерозподіляє той надлишок, який благодійник
сам вважає за потрібне.
Інша концепція справедливості ґрунтується на пропорційній рівност