Вы здесь

Локорегіонарна електрогіпертермія в неоад'ювантному лікуванні первиннооперабельного раку прямої кишки.

Автор: 
Мельничук Максим Петрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U005717
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика досліджуваних хворих
До основи роботи покладено аналіз клінічного матеріалу результатів лікування 84
хворих на РПК 2 стадії (Т3-4N0M0) та 6 хворих на РПК 1 стадії Т2N0M0, які
знаходилися на лікуванні в абдомінальному відділенні Запорізького обласного
клінічного онкологічного диспансеру за період з лютого 2004 р. до травня 2005
р.
Серед обстежених хворих було чоловіків 43 (48 %), жінок 47 (52 %) віком від 38
до 77 років (середній вік склав (62,9±0,96) років), як це видно на рис. 2.1 та
2.2.

Рис. 2.1. Розподіл пацієнтів за віком
Як видно з рис. 2.1, найбільшу кількість пацієнтів містить вікова група від 61
до 70 років – 37(41,1 %) хворих. Вікова група осіб, старших за 70 років
становила 21 хворих (23,3 %). Вікова група пацієнтів від 51 до 60 років склала
21 хворих (23,3 %); від 41 до 50 років – 8 (8,9 %) осіб; до 40 років – 3 (3,3
%) пацієнтів.

Рис. 2.2. Розподіл пацієнтів за статтю
У зв’язку з метою і задачами дослідження всі пацієнти розподілені на 2 групи.
До основної групи увійшли 47 хворих (26 чоловіків і 21 жінка віком від 38 до 74
років, середній вік (62,8±1,3) років) на РПК 2 стадії та 3 хворих (2 жінки і 1
чоловік віком від 40 до 59 років) І стадії, яким було проведено комплексне
лікування, що включало передопераційний курс дистанційної телегаматерапії на
область прямої кишки (фракціями по 5 Гр щоденно до СОД 20 Гр) з локорегіонарною
електрогіпертермією (щоденно через 1 годину після опромінення протягом 60
хвилин за температури 45 °С) та радикальне оперативне втручання наступної доби.
Контрольну групу склали 37 пацієнтів (15 чоловіків і 22 жінки віком від 40 до
77 років, середній вік (63,2±1,5) років) з РПК 2 стадії та 3 хворих (2 жінки і
1 чоловік віком від 58 до 68 років) 1 стадії, які отримали комплексне лікування
за загальноприйнятою методикою - передопераційний курс дистанційної
телегаматерапії на область прямої кишки протягом 4 діб (фракціями по 5 Гр
щоденно до СОД 20 Гр) та радикальне оперативне втручання наступної доби (табл.
2.1, рис.2.3, 2.4).
У пацієнтів основної і контрольної груп не було встановлено клінічно значущої
різниці стосовно віку і статі (Р>0,05). Діагноз встановлювався на базі синтезу
клініко-інструментальних досліджень, включаючи клінічні, біохімічні дані, дані
ректороманоскопії з передопераційною біопсією, іригоскопії, УЗД органів
черевної порожнини та за очеревинного простору, трансректального УЗД,
рентгеноскопії органів грудної клітки.
Таблиця 2.1
Розподіл хворих за групами дослідження
Група
Стать, абс. (%)
Разом,
абс. (%)
чоловіки
жінки
Основна
27 (54 %)
23 (46 %)
50 (100 %)
Контрольна
16 (40 %)
24 (60 %)
40 (100 %)
Рис. 2.3. Розподіл пацієнтів основної групи за віком і статтю
Діагноз аденокарциноми прямої кишки підтверджувався гістологічно до початку
лікування за допомогою ексцизійної біопсії пухлини.
Рис. 2.4. Розподіл пацієнтів контрольної групи за віком і статтю
Після операції усім хворим проводилося патогістологічне дослідження видалених
препаратів з визначенням місцевого поширення пухлини (категорія Т), ураження
регіонарних лімфатичних вузлів (категорія N). Серед пацієнтів, які увійшли до
дослідження згідно з даними післяопераційного морфологічного дослідження, 84
хворих мали 2 стадію РПК – T3-4N0M0, 6 хворих мали 1 стадію РПК – Т2N0M0. При
цьому аденокарцинома з різним ступенем диференціації виявлена в усіх пацієнтів.
Частота патогістологічного виявлення аденокарциноми в залежності від ступеню
диференціації (категорія G) представлена на рис. 2.5 та 2.6.
Як видно з рис. 2.5 та 2.6, більшість пацієнтів, а саме 60 (66,7 %) хворих (32
основної та 28 контрольної групи) мали низькодиференційовану аденокарциному.
Аденокарцинома середнього ступеню диференціації зустрічалася у 24 (26,7 %)
хворих (16 основної та 8 контрольної груп). Високодиференційована
аденокарцинома спостерігалася у 6 (6,7 %) пацієнтів (2 основної та 4
контрольної групи). В усіх хворих визначення критерію G до початку лікування
відповідало післяопераційному патогістологічному дослідженню. У пацієнтів
основної і контрольної груп не було встановлено клінічно значущої різниці
стосовно структури групи пацієнтів за категорією G (Р>0,05).
Рис. 2.5. Розподіл пацієнтів основної групи за категорією G
Рис. 2.6. Розподіл пацієнтів контрольної групи за категорією G
Частота виявлення відповідної категорії місцевого поширення пухлини, категорії
Т представлена на рис. 2.7 та 2.8. Як видно з рисунків 2.7 і 2.8, як у
контрольній, так і в основній групі пацієнтів, переважали хворі з Т3, кількість
яких в основній групі складала 31 (62 %), у той час як в контрольній групі 24
(60 %).
Рис. 2.7. Розподіл пацієнтів основної групи за категорією Т
Рис. 2.8. Розподіл пацієнтів контрольної групи за категорією Т
У пацієнтів основної і контрольної груп не було встановлено клінічно значущої
різниці стосовно структури групи пацієнтів за категорією Т (Р>0,05).
Під час аналізу локалізації пухлини у прямій кишці встановлено, що найчастіше
пухлина прямої кишки розташовувалася у середньоампулярному відділі – 42 (47 %)
випадків. Нижньоампулярний відділ прямої кишки вражався у 32 (36 %) пацієнтів.
Розташування у верхньоампулярному відділі було характерним для 16 (18 %)
хворих.
Розподіл пацієнтів в залежності від локалізації пухлини у прямій кишці
представлений на рис. 2.9 та 2.10.
Рис. 2.9. Розподіл пацієнтів основної групи за локалізацією пухлини
Після статистичної обробки даних встановлена відсутність відмінностей між
основною та контрольною групою дослідження за локалізацією пухлини у прямій