Вы здесь

Дослідження гуморальної ланки регуляції періодичної моторної активності шлунка та дванадцятипалої кишки

Автор: 
Савченко Юлія Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U005735
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Дослідження на тваринах проведені з дотриманням міжнародних принципів
Європейської конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються для
дослідних та інших наукових цілей [17].
Прилади, що використовувалися для наукових досліджень, підлягали метрологічному
контролю.
2.1. Оперативні втручання у собак
Дослідження проведені в умовах хронічного експерименту на 7 безпородних собаках
масою 10-18 кг.
Усім собакам були вживлені фістули у фундальний відділ шлунка та дванадцятипалу
кишку, на 10-12 см дистальніше пілоричного сфінктера, за методом
Басова-Павлова.
Всі оперативні втручання виконували під загальним знечуленням з використанням
нембуталу (35 мг/кг, в/в) чи тіопенталу натрію (35 мг/кг, в/в).
Передопераційна підготовка та післяопераційний догляд за тваринами, накладання
фістул на шлунок та дванадцятипалу кишку здійснювали за схемами, які описані в
посібнику Шалімова С.О. [32].
Для утворення фістули шлунка шляхом серединної лапаротомії розтинають черевну
порожнину. Підтягуючи за великий сальник, виділяють у рану шлунка і утримують
його марлевими салфетками на передній поверхні шлунка, відступивши 3-4 см від
великої кривизни, вибирають найбільш широкий простір між двома судинами і потім
товстою шовковою тканиною накладають серозно- м’язовий шов у вигляді еліпса,
більший діаметр якого розміщений паралельно ходові судин. Всередині кисетного
шва розсікають стінку шлунка до підслизового шару. М’яким зажимом захоплюють,
виступивший у рану, підслизовий шар, надсікають його і слизову оболонку,
вводять у отвір гачки і , розводячи їх, розширюють отвір.
Круговими рухами в утворений отвір вводять із закритою пробкою фістульну трубку
і сильно затягують кисетний шов, слідкуючи за тим, щоб слизова оболонка не
виступала між стінкою шлунка і фістульною трубкою. М’язову оболонку шлунка та
фістульну трубку оброблюють спиртом чи йодом, накладають другий кисетний шов,
відступивши від першого 1 см, і затягують його навколо трубки так, щоб він
повністю занурив перший шов. Для забезпечення більш щільного злипання стінки
шлунка з парієтальною очеревиною на трубку надівають вільний край великого
сальника і шлунок занурюють у черевну порожнину. Трубку виводять назовні через
краніальний край рани передньої черевної стінки Попередньо по боках трубки на
шлунок накладають два серозно-м’язові шви і, не зав’язуючи їх виводять через
черевну стінку назовні. Потім зашивають лапаротомний отвір, зав’язують і
затягують підтримуючі шви (через одну добу вони мають бути зняті). Після цього
нагвинчують на фістульну трубку диск і зашивають навколо неї шкірну рану.
Накладання фістули на дванадцятипалу кишку проводили аналогічно накладанню
фістули на шлунок. Проте фістульну трубку виводили у додатковий розріз стінки
живота. Для цього її проколюють скальпелем, загвинчують з фістульною трубкою
верхній диск і проводять її в утворений отвір.
Експерименти починалися через 14-15 днів після оперативного втручання.
2.2. Методи дослідження моторної функції шлунка та дванадцятипалої кишки.
Скоротливу активність травного тракту досліджують різними методами, які можна
виокремити в наступні:
Рентгенологічний і рентенкінематографічний методи;
Фоноентерографія;
Ендорадіозондування;
Ультразвуковий метод;
Радіонуклідний метод;
Електрогастроентерографічний і електроміографічний метод;
Балонокінематогрфічний.
Відомим методом, який застосовується в клінічній практиці є рентгенологічний
метод. Рентгенологічно прослідковується динаміка скорочень, пропульсивні і
сегментарні скорочення, а серійна рентгенографія дозволяє аналізувати багато
процесів моторної і евакуаторної функцій травного тракту. Цю динаміку можна
зняти на кіноплівку. Але цей метод має недолік: так як вивчення рухової функції
ШКТ розтягнуте в часі, а перебування хворого за рентгенівським екраном строго
обмежене. Для оцінки інтенсивності перистальтики використовують щільову
рентгенокімографію [7].
Фоноентерографія – це запис шумів кишечника за допомогою звукового датчика [3].
Перевагою даного методу є його неінвазивність. Фоноентерографію можна
застосовувати в ранньому післяопераційному періоді для діагностики гострої
кишкової непрохідності. Але в останні роки метод застосовується рідко, що
пов’язано з складністю розшифрування звукових ентерограм.
Відомим методом дослідження є метод з введенням в досліджувану ділянку травного
тракту катетера з відкритим кінцем. Зазвичай використовуються оптичні манометри
з металевою чи скляною мембраною. Цей метод використовується для реєстрації
скорочень, тиску та хвиль тиску у нагодованої тварини [53, 140].
В 60 роки для вимірювання тиску в порожнинах ШКТ в результаті успіхів,
досягнутих електронікою широко використовувався метод ендорадіозондування за
допомогою радіокапсул. Суть методу полягає в тому, що ендородіозонд реагує на
зміни внутріпорожнинного тиску и передає інформацію на прилад шляхом
радіозв’язку при проходженні по травному тракту. Також в клінічних умовах, чи
на тваринах в умовах вільної поведінки використовують радіотелеметрію. Але
недолік цього методу полягає в тому, що розміщення радіо капсули непостійне і
важко пеленгується, не дивлячись на те, що пеленгатори весь час вдосконалюються
[124].
В клінічній практиці використовують ультразвуковий метод, який дозволяє оцінити
швидкість евакуації вмісту шлунка, тонкої та товстої кишки, характер
перистальтики [20].
Суть радіонуклідного методу полягає в тому, що піддослідному дається їжа мічена
радіоактивними ізотопами технецію або індію. Черевна порожнина сканується
датчиком і на основі даних можна судити про швидкість евакуації їжі,
реєструвати її проходження по т