Вы здесь

Система сучасних джерел конституційного права України: проблеми теорії та практики.

Автор: 
Цоклан Віктор Іванович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U005797
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. Система сучасних джерел конституційного права України
2.1. Проблеми класифікації та систематизації сучасних джерел конституційного
права України
Важливе теоретико-методологічне та практичне значення для конституційної
правотворчої та правозастосовчої діяльності має розв’язання проблем
класифікації та систематизації сучасних джерел конституційного права України.
На жаль, більшість українських і зарубіжних учених-конституціоналістів
обмежуються в своїх працях твердженням про багатоманітність сучасних джерел
конституційного права й пропонують застосовувати при їх класифікації поширені в
загальній теорії права критерії, більшість з яких були виявлені ще на початку
XX ст. Така позиція нині є застарілою і не відповідає потребам сучасних
конституційних процесів в Україні.
Дослідження сутності та змісту сучасних джерел конституційного права України
видається неможливим без їхньої класифікації, оскільки визначення джерела
конституційного права України дає лише загальне уявлення про правову природу
цієї юридичної категорії, тоді як конкретно взяті джерела конституційного права
суттєво різняться за своїми юридичними ознаками і властивостями. Як справедливо
відзначав О. О. Кутафін, багатоманітність джерел конституційного права
обумовлює необхідність їх класифікації [105, с. 170]. Але, безперечно, сам факт
визнання багатоманітності сучасних джерел конституційного права України не може
бути підставою для їх класифікації.
На нашу думку, класифікація сучасних джерел конституційного права України
дозволяє виявити їх сутність і зміст, юридичні властивості, а також розглянути
ці джерела як складові системи сучасних джерел конституційного права України і
їх функціональне призначення у відповідній системі. Тим самим, вирішується
завдання як більш глибокого розкриття сутності категорії “джерело
конституційного права”, так і змістовного наповнення категорії “система джерел
конституційного права” [253, с. 74].
Окрім важливого теоретичного значення, класифікація сучасних джерел
конституційного права України та моделювання на основі цієї класифікації
відповідної джерельної системи має й методологічне значення для вирішення
проблем оптимізації правотворчої та правозастосовчої діяльності суб’єктів
конституційного права України. Зокрема, виявлення ієрархії побудови системи
сучасних джерел конституційного права України дозволяє уникнути правових
колізій в конституційній правотворчій і правозастосовчій практиці, максимально
оптимізувати конституційний процес, що видається особливо важливим в умовах
конституційно-правової реформи в Україні.
В юридичній науці загалом сприймаються загальнофілософські уявлення про
класифікацію суспільних явищ, засновані на їх аналізі та синтезі. Під
класифікацією (від лат. classis – розряд і sicato від sacio – роблю)
правознавці традиційно розуміють систему супідрядних і взаємоузгоджених понять
тієї чи іншої галузі права, яка використовується як засіб для встановлення
зв’язків між цими поняттями [280, с. 115]. Тобто, класифікація джерел
національного конституційного права дозволяє не тільки виявити той
аксіоматичний факт, відповідні джерела багатоманітними і різнопорядковими, а й
сформувати цілісне розуміння системи сучасних джерел конституційного права
України.
Узагальнюючи загальнофілософські методологічні принципи і підходи до
класифікації явищ правового буття, класифікація джерел конституційного права –
це складний теоретико-методологічний процес, зміст якого полягає у виявленні
критеріїв класифікації всієї множини джерел сучасного конституційного права в
окремі самостійні групи з метою їх подальшої систематизації.
За основу класифікації будь-яких правових явищ, у тому числі й джерел
конституційного права України обираються певні критерій. У перекладі з грецької
мови термін “критерій” означає “мірило для визначення, оцінки предмета, явища;
ознака, взята за основу класифікації” [208, с. 305]. Тобто, критерій
класифікації джерел конституційного права України – це визначальна кваліфікуюча
ознака джерел відповідної галузі права, що дозволяє розмежовувати ці джерела
між собою.
Положення про класифікацію джерел конституційного права України не отримали
свого унормування і в чинному законодавстві. Численні спроби прийняти закони
України про нормативно-правові акти, про закони і законодавчу діяльність та
інших до сьогодні не мають успіху. Але положення про класифікацію джерел права
загалом так само не унормовані й у багатьох інших державах світу.
Як зазначала Н. М. Пархоменко, аналіз конституцій зарубіжних країн доводить, що
випадки, коли в законодавстві держави в нормативному порядку закріплювалася
система джерел права, а відтак і визначалася їх класифікація, шляхом фіксування
їх окремих видів, трапляються дуже рідко [151, с. 56]. І хоча окремі вітчизняні
дослідники вбачають наявність нормування окремих видів джерел права в
Конституції України [107, с. 83-85], але таке нормування має досить
опосередкований характер і дозволяє розмежовувати законодавчі та підзаконні
акти конституційного права виключно шляхом доктринального тлумачення Основного
Закону. Тож, проблема класифікації джерел конституційного права України
залишається відкритою та зберігає свою актуальність.
Проблема класифікації джерел конституційного права України є порівняно новою
для юридичної науки. Перші спроби вирізняти різні джерела права відомі ще з
часів Античності, але це був швидше емпіричний досвід ніж пошук наукової
методології відповідних класифікацій. Зокрема, за свідченнями, “у римських
юристів усталилась класифікація права на писане й неписане