Вы здесь

Ірмолой Гаврила Головні - унікальна пам'ятка української церковно-співацької культури XVII-XVIII ст.

Автор: 
Терещенко-Кайдан Лілія Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2009
Артикул:
0409U005518
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

зміст дисертації
У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження та її
актуальність, визначається об’єкт, предмет, хронологічні межі теми дослідження,
встановлюється мета та завдання. Описується джерельна база, розкривається
наукова новизна та практичне значення теми.
У першому
розділі “Історія створення Ірмолоя Гаврила Головні” досліджується
історія створення Ірмолоя Гаврила Головні в контексті історії розвитку
церковного співу України. Тут розглядається роль Ірмолоя Головні, яку він
відігравав у зв’язку із започаткуванням нотодрукування в Росії. Окремо, на
основі попередніх наукових досліджень та архівних документів, розглядаються
біографічні відомості життя і творчості Гаврила Головні.
Розділ містить чотири
під
розділи.
Ірмолой Гаврила Головні в дослідженнях науковців. Подано огляд
Праць, присвячених ірмолою Г. Головні й ситуації навколо нього. Аналізуються й
систематизуються основні роботи, що стосуються історичної ситуації розвитку
церковного співу в Україні XVI–XVIII ст. та на території Російської імперії у
першій половині XVIII ст. Окрім того розглядаються дослідження, присвячені
ірмолоям – українських, російських дослідників та вчених з української
діаспори. За допомогою розробок в роботі було здійснено спробу комплексного
аналізу рукописної книги: історичний і хронологічний описи; розвиток
каталогізації нотних ірмолоїв, починаючи з кінця XVIII ст. й по сьогодні;
музично-теоретичні характеристики репертуару в цілому та систем осьмогласся і
наспівів як основних православних богослужбових законів; описано ірмолой як
навчальну книгу.
1.2. Традиції українського церковного співу в нотолінійних ірмолоях XVII –
XVIII ст. дається характеристика ірмолоїв – пам’яток української
церковно-співацької культури XVI–XVIII ст. У контексті сучасної наукової
проблематики ставиться питання про необхідність комплексного дослідження
українського нотолінійного ірмолоя.
Український монодійний церковний спів розглядається як такий, що сформувався у
самобутню музичну систему, набув значення уставного осьмогласного співу та
справив вплив на співацьке оформлення богослужбового кола. Освітлений у даній
роботі період розвитку українського церковного співу є часом реформування й
синтезу двох церковно-співацьких традицій. З одного боку, монодія продовжує
звучати в церкві як уставний спів, з іншого, в Україні з`являється
багатоголосся. Як засвідчує О. Цалай-Якименко, найхарактернішою особливістю
процесу відродження національної культури в Україні було толерантне
співіснування давнього і нового, чужого і свого, їх взаємопроникнення та
збагачення [ Цалай-Якименко О. Київська школа музики XVII ст. у її
міжслов’янських та західноєвропейських зв’язках / Олександра Цалай-Якименко.
Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів. –
К., .– С. ]. Виникає необхідність реформування та оновлення монодійного
співу української церкви. При переорієнтації в нову музичну систему намітилися
напрямки: розвиток місцевих мелодичних елементів, впливи балкано-слов’янські та
західноєвропейські запозичення. Але, як засвідчує Ол. Шевчук з приводу
відмінностей рис української монодії від іншонаціональних традицій церковного
співу – російських, греко-балканських, латинських, – першочергову роль
відіграють фактори самобутності, помітні на східнослов’янському тлі, оскільки
вони передають національно специфічне у розвитку староруських джерел у
ранньоновітню епоху. [ Шевчук О. Роль старообрядських традицій у порівняльних
традиціях східнослов’янської церковної монодії XVII ст. / Олена Шевчук
//Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство: Збірка статей. –
Вип. . – К.: ДВМУ ім. Р.М.Глієра, . – С. ] Поступово церковний
монодійний спів починає сприйматися не тільки як атрибут церковної відправи, а
й як явище мистецтва. Його записують більш прогресивною, ніж безлінійна,
київською нотацією у рукописні ірмолої, що сприяє збереженню української
церковно-співацької традиції. Саме завдяки нотолінійним ірмолоям XVII–XVIII
ст., в котрих занотовано самобутній український церковний спів, ми маємо
можливість говорити про його особливості.
Окремо розглядається стан церковного хорового співу в Україні у вказаний
період. У під
розділі підкреслюється роль братств і меценатів у формуванні
професійного рівня церковних хорів та співаків, визначається рівень викладання
церковного співу в програмах церковних, монастирських, єпархіальних
(архієрейських), початкових, братських, сотенних, полкових шкіл, колегіумів і,
нарешті, Острозького культурно-освітнього центру та Києво-Могилянської
академії.
Також у під
розділі досліджуються шляхи розповсюдження українського церковного
співу за межами України, особливо в Росії. Сформувавшись у самобутню традицію,
ставши конкурентоспроможним з іншими співацькими традиціями, наприклад з
знаменним співом, український церковний богослужбовий спів почав звучати за
межами України в Московії, а згодом в Російській імперії. У Санкт-Петербурзі,
завдяки діяльності Олександро-Невського монастиря та Придворної співацької
капели, створюються сприятливі умови для розквіту українського церковного
співу. Це сталося внаслідок набору до монастиря та до складу капели
українського освіченого чернецтва й півчих, де українські співаки, завдяки
своїм знанням і вмінню співати, запровадили нову традицію церковного співу.
Поступово спів, завезений українцями, починає звучати на рівні з місцевим
співом.
1.3. Джерела до біографії Гаврила Головні присвячено дослідженню життєвого й
творчого шляху упорядника Ірмолоя Гаврила Матвійовича Головні – видатного
українського майстра церковного співу, співака (“генерал-баса”), уставщика,
автора та упорядника богослужбової нотної літератури, педагога. Біографія
Гаврила Головні тісно пов’язана з Глуховом, тому в під
розділі коротко освітлено
історію розвитку цього міста. Також досліджується діяльність Гаврила Головні у
Придворно-співацькій капелі, починаючи з р. і закінчуючи р., коли
Головня вийшов у відставку. Паралельно з постаттю Головні наводяться цікаві
подробиці з біографій видатних українських співаків – церковних діячів: Федора
Яворського й Павла Федорова, Наума Ладунки та Якова Тимченка, Григорія Любистка
та Федора Божка. Описується відрядження Головні до України для набору півчих
для придворного хору р.
У квітні р. Головня одружується з дочкою військового капеляна та священика
глухівської церкви Св. Анастасії померлого Моїсея Бугаєвського. З цього часу
життя Головні проходить між Глуховим і Петербургом. У під
розділі наведено
архівний документ, що свідчить про відставку Головні від імператорського двору
через одруження та призначення його на посаду священика церкви Св. Анастасії у
Глухові. М. Юрченко припускає, що, можливо, Головні вдалося перебувати на
посаді священника в Глухові лише якийсь час, але вже на початку -х рр., у
зв’язку з приїздом до міста гетьмана, це місце виявилося вже зайнятим іншим
кандидатом Корнілієм Юзефовичем [ Юрченко М.С. Творчество Максима
Березовского в контексте украинской музыкальной культуры XVIII в.: . Дис.
кандидата искусствоведения: . / Юрченко Мстислав – К., . – с. .]
(у майбутньому – керівник гетьманської капели Кирила Розумовського).
У під
розділі подано низку архівних документів, на основі яких можна простежити
деякі моменти життя Головні після одруження. З наведених документів видно, що
Головні вдалося відстояти церковну власність, що була надана священику церкви
Св. Анастасії, і повернутися в Україну до власного маєтку, де він міг
продовжувати творчу діяльність. Цілком можливо, що саме в Глухові Головня
працював над упорядкуванням свого Ірмолоя та навчального посібника партесного
співу, хоча офіційним місцем створення Ірмолоя досі вважається Санкт-Петербург.
Документи свідчать, що Головня, завдячуючи придворній службі й власній
наполегливості, із придворного півчого перетворюється на господаря. А
винагорода в тисячу рублів, котру отримав упорядник за свій Ірмолой наприкінці
життя, засвідчує визнання російською владою унікальності цієї пам’ятки.
Крім біографічних даних, у під
розділі розглядається творча діяльність Головні.
Список