Вы здесь

Лісівничо-екологічні особливості відтворення букових лісів центральної частини Західно-Подільського горбогір'я.

Автор: 
Целень Ярослав Павлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2009
Артикул:
0409U005547
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ, ПРОГРАМА І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Об’єкти досліджень
Рекогносцировочні та стаціонарні дослідження проводили в букових лісах
центральної частини Західно-Подільського горбогір’я в межах природних районів,
визначених К.І.Геренчуком [25] як Стільське, Бібрське і Перемишлянське
горбогір’я (рис. 2.1). За геоботанічним районуванням ця територія належить до
Миколаївсько-Бережанського району букових та дубово-букових лісів [172].
Географічно Стільське, Бібрське і Перемишлянське горбогір’я розміщені в
південно-східній частині Львівщини. Спільними їх природними рисами є глибоке
розчленування поверхні, абсолютні висоти, що досягають 400 і більше метрів,
малопотужний покрив лесових суглинків, значне поширення широколистяних лісів
[25]. Водночас ці райони істотно відрізняються один від одного.
Стільське горбогір’я займає межиріччя ріки Зубри та ріки Давидівки. Панівним
типом місцевості району є великі горби довжиною 10-12 км, які простягаються з
північного заходу на південний схід і мають, як правило, плоскі вершини, покаті
і круті (10-20о) схили. По всій території району абсолютна висота значної
частини горбів перевищує 390 м, у найвищих місцях вона становить 400-405 м.
Місцевість дуже розчленована.
Відносна висота горбів над долинами річок досягає 100-120 м, а самі долини є
вузькими. Основа горбів складена з крейдяних відкладів – мергелів і пісковиків,
на них залягають неогенові піски, пісковики і літотамнієві вапняки, для яких
властива мала стійкість до вивітрювання і ерозії. Поверхня горбів вкрита
антропогеновими суглинками: малопотужними і важкими за гранулометричним складом
на вершинах, дуже змитими на схилах і потужними на підніжжях схилів і терасах
[24]. Грунтовий покрив району представлений головним чином ясно-сірими та
сірими лісовими поверхнево-оглеєними грунтами, невеликі площі займають лучні
грунти [152].
Стільське горбогір’я характеризується одним з найвищих на Подільській височині
показником лісистості – ліси займають понад 35% його території, а орні землі
тільки 35-38% [25]. Центральна, незаселена частина району зайнята великим
суцільним лісовим масивом. Переважають букові ліси. Так, у Суходільському
лісництві Бібрського держлісгоспу, розташованому повністю у Стільському
горбогір’ї і в якому розміщено ряд об’єктів досліджень, вони займають 55%
площі. Продуктивність бука висока – середній клас бонітету Іа,6, (дуба
звичайного І,0). Букові ліси Стільського горбогір’я займають вершини і верхні
частини схилів з абсолютними висотами понад 300 м і ясно-сірими грунтами [172,
173].
Бібрське горбогір’я розташоване у межиріччі Давидівки і Гнилої Липи. Як і в
Стільському горбогір’ї, тут панівним типом місцевості є великі горби та їх
пасма. Вони простягаються з півночі на південь і мають переважно плоскі
вершини, покаті і круті схили (до 20о) і довжину до 12 км. Абсолютна висота
багатьох горбів досягає 380 м, а у найвищих становить 410-418 м. Домінування
горбів над долинами річок становить 80-120м. В основі горбів лежать крейдяні
відклади – мергелі пісковики. На них залягають неогенові піски, пісковики і
літотамнієві вапняки, малостійкі до вивітрювання і ерозії. Поверхня горбів
сформована суглинками, які внаслідок ерозії є малопотужними на вершинах і
схилах та більш потужними у підніжжі схилів [24].
Значне поширення у Бібрському горбогір’ї мають середньогорбисті місцевості,
представлені горбами з відносними висотами 30-60 м. Горби середніх розмірів, як
і великі горби зібрані у гряди і мають переважно плоскі і випуклоплоскі
вершини, покаті, а місцями і круті схили. На відміну від великих горбів,
середні горби зайняті орними землями, густо заселені і виступають у ландшафті
як безлісні місцевості [24].
Грунтовий покрив Бібрського горбогір’я представлений переважно темно-сірими
опідзоленими грунтами, меншою мірою сірими опідзоленими і ясно-сірими, а також
лучними [95]. Розораність цього району є більшою, ніж Стільського горбогір’я, а
лісистість становить близько 30% [25]. Букові ліси займають тут значно менші
площі, ніж на Стільському горбогір’ї.
Перемишлянське горбогір’я займає північну частину межиріччя Гнилої Липи і
Золотої Липи. Район виділяється деякими ландшафтними особливостями: горбогірні
масиви хоча і домінують, проте займають не більше 60% площі району; вони мають
абсолютні висоти в середньому не більше 350 м і лише поодинокі масиви
піднімаються до позначок понад 400 м; субдомінантними місцевостями є розлогі
долини і улоговини [25].
У грунтовому покриві Перемишлянського горбогір’я домінують темно-сірі
опідзолені грунти [152]. Орні землі займають понад 50% площі, луки - понад 15%,
а ліси менше ніж 25% площі району. Букові ліси ростуть лише на невеликих площах
[25].
Клімат центральної частини Західно-Подільського горбогір’я характеризується
значними річними сумами опадів, м’якою зимою і помірно-теплим літом. Так, у
Перемишлянах, метеостанція яких найточніше відображає кліматичні умови цієї
території, річна сума опадів становить 664 мм, середня температура січня –
4,70С, липня – 17,60С [134].
Загалом природні умови Західно-Подільського горбогір’я, в тому числі і
досліджуваних природних районів, є сприятливими для росту і розвитку лісової
рослинності та вирощування мішаних високопродуктивних деревостанів. У минулому
лісові масиви тут займали й сучасні орні землі. Це дає підставу відносити
природні райони Західно-Подільського горбогір’я до лісової, а не лісостепової
зони [25].
Для проведення досліджень нами в намічених районах на основі рекогносцировочних
обстежень і лісовпорядних матеріалів закладено 13 пробних площ і три
науково-виробничі стаціонари: Суход