Вы здесь

Соціологія злочиності.

Автор: 
Рущенко Ігор Петрович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2002
Артикул:
0502U000043
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
Злочин і злочинність:
теоретико-соціологічна інтерпретація

Соціологія злочинності повинна спиратися на власну теоретико-методологічну базу, яка здатна виконувати пояснювальну функцію, отже, бути наділеною дедуктивними властивостями. Мабуть передчасно планувати розробку єдиної й самодостатньої теорії злочинності з кількох причин. По-перше, соціологи не мають універсальної й загальноприйнятної теорії, і, як підкреслював Р. Мертон, сподіватися у близькому майбутньому на протилежне - це те саме, що очікувати кінця світу [210, с.53]. А чи варто цього вимагати від окремої галузі? По-друге, як це вже з'ясовано, ми маємо справу із онтологічно різними реальностями, що ускладнює завдання. Злочин і злочинність, а також усе, що пов'язане з ними, можна розглядати з позицій різних "високих" або "всезагальних" теорій, але не забуваючи при цьому, що подібні процедури завжди мають відносний і до певної міри умовний характер внаслідок суперечності методологій. Отже дослідник є більш-менш вільним (принаймні у межах відомих парадигм та підходів) у тому, як саме використовувати ті чи інші ідеї й традиції на користь вирішення власних завдань.
Хоча соціологія злочинності і не зводиться виключно до феноменів злочину та злочинності, а охоплює широкий спектр соціальних подій та процесів, пов'язаних з ними, проте саме ці явища залишаються у центрі нашої уваги на тій підставі, що вони відіграють системотворчу функцію. Широкий спектр соціальних зрушень, структурні та ідеологічні процеси, що мають відношення до криміналу, починаються з факту злочину або існування в суспільстві злочинності (структури по боротьбі з бандитизмом, наприклад, ніколи не створюються до того, як починають орудувати кримінальні зграї). Враховуючи це, доцільно починати розбудову теоретико-методологічного базису з осмислення соціального змісту феноменів злочину й злочинності. І справа не в тім, що злочин і злочинність - соціальні явища, цей висновок є банальним і тавтологічним. Ми мусимо дослідити кримінальні явища з точки зору їх місця у суспільному житті. Інакше кажучи, треба вдатися по допомогу до визначальної особливості соціологічного мислення і помістити злочин і злочинність у більш широкий соціальний контекст, ніж це традиційно роблять юристи. Головне завдання другого розділу полягає в тому, щоб, по-перше, розглянути злочин і злочинність у соціальному контексті шляхом залучення різних соціологічних ідей і теорій, по-друге, окреслити на цій базі підходи до розуміння та пояснення відповідних феноменів. У такий спосіб власне і можна закласти теоретико-методологічні підвалини соціології злочинності.

2.1. Соціо- і криміногенез: основні гіпотези і теорії

Філософи, соціологи, юристи неодноразово ставили питання про місце, роль злочинності у суспільстві, але соціальна суть цих явищ - складне питання, міцний горішок, який і досі вчені "не розгризли" остаточно. Стародавні філософи радили вивчати складні питання ab ovo, тобто досліджувати феномен "від початку". Дійсно, коли і де було скоєно перший злочин і виникла злочинність як соціальна форма, як тип людської поведінки? Було б добре, якби можна було історично дослідити зв'язок соціальної організації з феноменом злочинності. Але усім зрозуміло, що емпіричного матеріалу для цього малувато. Можна застосувати і логічне моделювання, мислений експеримент. Та на початку звернемося до відомих і авторитетних теорій, гіпотез, вчень, що торкаються цієї теми.
2.1.1. Б і б л і й н а в е р с і я . Християнська оповідь історії людства починається з прабатьківського гріха. Якщо вважати, що злочин - це протиправна дія, заборонена під страхом покарання, то прабатьківський гріх можна розглядати як перший груповий злочин, оскільки він має формальні ознаки попередньої змови. Злочинцям була відома вимога норми - не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла, вони були поінформовані про можливе покарання. Кримінальний процес, щоправда, був спрощений, але суд відбувся і вирок набрав сили. Усіх підсудних (змій, жінка, чоловік) було визнано винними і вони отримали суворі довічні покарання, які тотально поширювалися й на їх потомства. Така практика колективного покарання була, до речі, вельми поширеною у старі часи: в Персії, Ассирії, Індії зазвичай жінка й діти злочинця катувалися в однаковій мірі з винуватцем. А в Китаї разом зі злочинцем піддавали страті усю родину [10, с.122]. Разом з тим, згідно з книгою Буття, перші покарання були персоніфіковані, тобто ще не існувало деіндивідуалізованих кримінальних норм та санкцій. Отець Небесний у біблійні часи індивідуально зважував провину порушників та визначав покарання. А карати було за що. Злочини фатально супроводжували людську історію. Вже син Адама, Каїн, учинив тяжкий злочин - братовбивство і отримав також довічне спеціальне покарання. Біблія свідчить, що потому "люди розмножились і зіпсулись": "І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її - тільки зло повсякденно" (Бут. 6, 5). Покарання було застосоване з жорстокістю, що дорівнює геноциду, - людство за малим винятком загинуло від потопу. Але й після потопу природа людства не змінилася докорінно. Біблія містить описи різноманітних збочень і злочинів. Бог мусив визнати, що людина - це не найкращий з його проектів. Натомість з'являється "інститут" праведників - невелика частка населення, яка відповідала високим моральним стандартам і мала надію на майбутнє спасіння. Хоча Він і відкинув думку в майбутньому до кореня знищувати рід людський, але робив виключення для певних суспільств. Так, дощ із сірки та вогню знищив спільноти Содому та Гоморру.
Біблійні оповіді є важливим свідченням для соціології злочинності, бо вони ясно вказують - злочинність невід'ємна від суспільного життя. Злочинність має пряме відношення до того, що Контом визначено як соціальна динаміка. Доки перші люди перебували в Едемі, вони нібито існували поза часом і простором. Після вигнання з раю починається власне людська історія. Жінка - в муках народжує і виникає насел