Вы здесь

Податкова система та механізми її реалізації у перехідній економіці

Автор: 
Мельник Петро Володимирович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2002
Артикул:
3502U000055
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТРАНСФОРМАЦІЯ РОЛІ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЦІ
ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА

2.1. Сутність та еволюція державного управління економікою
Системоутворюючий вплив на процес еволюції податкової системи передусім мають відносини, які визначаються місцем та значенням ролі держави в суспільстві. Вони завжди були тим стрижнем, навколо якого розвивалися податкові відносини і формувалися податкові системи всіх країн.
Враховуючи те, що наше суспільство в цілому і держава зокрема переживають трансформаційний процес, який не мав аналогів у світовій практиці, важливо зрозуміти його сутність і, виходячи з існуючих закономірностей розвитку держави та, відповідно, її функцій у сучасних умовах, сформувати таку податкову систему, яка б відповідала потребам не тільки сьогодення, а й була здатна вирішувати проблеми, в першу чергу економіки, у перспективі.
Теоретичні концепції ролі держави в економіці мають багате історичне підґрунтя. Держава як реальна дійсність, як практична реалізованість розуму найбільш влучно визначена Гегелем [35]. Це сутність, влада якої перевершує все, що можна було б їй надати. Вона наділена волею, яку виявляє через державні дії (ухвали законодавчих актів, запровадження особливого стану), завдяки яким змушує виконувати чи відміняє ті чи інші дії. Нарешті, вона має права та обов'язки щодо забезпечення нормальних умов життєдіяльності своїх громадян. Тобто Гегель розглядає державу не лише як засіб, але й мету. Її права потребують особливої поваги й шани і до них потрібно підходити з тими безособистісними установками, які застосовуються до явищ, що мають природу цілей у самих собі. Етатизм Гегеля (принцип суверенності держави і державних форм вияву, організації і дії, які визнаються етатизмом) по суті є необхідною умовою для будь-якої концепції і практики домінування правової держави.
Філософська економічна думка щодо ролі держави в регулюванні економікою вказує на пряме ставлення суспільної влади до функціонування суспільного господарства будь-якої розвиненої економічної системи. Питання про роль держави - це питання про фундаментальні складові суспільного господарства, тобто його цілі, структуру, функціональний механізм тощо. Історія людської цивілізації не дає прикладів економіки, вільної від держави, чи такої, що не потребує держави, хоча ступінь і зміст втручання були різними. Починаючи з меркантилізму і завершуючи сучасними теоріями економічної політики, можна прослідкувати еволюцію теоретичного обґрунтування та практичного інструментарію державної економічної політики. І, за визнанням одного з найбільш відомих фахівців економіки державного сектора Джозефа Е. Стігліца, дебати продовжуються і сьогодні [182, c. 31]. У цілому зроблено значний внесок у розуміння економіки державного сектора, хоча залишається багато питань, на які зараз ще не існує однозначної відповіді, і, крім того, постійно з'являються нові. Разом з тим, передбачити подальшу еволюцію такої ролі можна лише з урахуванням попереднього розвитку та сформованих історичних закономірностей.
Думка, що для найповнішого задоволення суспільних потреб необхідний сильний уряд, отримала найбільшого визнання в ХVІІ-ХVІІІ століттях у поглядах прихильників школи меркантилістів. Вони обстоювали необхідність активних дій уряду для розвитку промисловості і торгівлі. Заснована на теорії меркантилізму протекціоністська політика держави вперше використала елементи розподільчої системи (тарифи, мито) для обмеження ввезень у країну. Як зазначає М. Кондратьєв, "Система меркантилістів, по суті, рівним чином була системою практичної політики, системою, яка в основному відповідала на питання, яким бути народному господарству і як має вести себе стосовно нього державна влада" [65, c. 292]. Активна участь держави у народному господарстві того періоду забезпечила багатьом європейським державам економічне процвітання.
Водночас, наявність у світі держав, що мали сильний уряд, результати дій якого були неадекватними економічному стану держави, призвела до пошуків причин таких розбіжностей. Дати відповідь на це запитання спробував Адам Сміт у своїй першій праці "Багатство націй" (1776 р.). У ній обстоювалася думка, що найефективнішим способом виробництва є прагнення людей до задоволення власних потреб (мотив особистої вигоди) та конкуренція, які, врешті-решт, сприяють задоволенню суспільних потреб. На думку А. Сміта, до визначальних мотивів розвитку суспільного виробництва належить, передусім, зростання продуктивної сили праці, завдяки якій "усі предмети поступово ставали б більш дешевими... і на їх виробництво необхідно було б витрачати все меншу кількість праці", тому що із зростанням продуктивної сили праці "при затратах меншої кількості праці виробляється більша кількість виробів" [171, c. 63, 79]. Разом з тим, він зазначав, що "кількість продукту, отриманого із землі, рудників, рибальства, передбачає їх природну продуктивність і залежить від розмірів та належного використання капіталів застосованих до них" [171, c. 209-210]. Тобто, крім зростання продуктивної сили та інтенсивності праці, не менш важливим фактором суспільного виробництва є накопичення капіталу - засобів виробництва у формі основних фондів та матеріально-технічних ресурсів. Обмеження, що накладалися кількістю засобів виробництва, потребували суспільної організації праці. Звідси повна свобода у ринкових відносинах, яку проголошував А. Сміт, у практичній площині вимагала введення певних обмежень. Така суперечність пов'язана з поєднанням А. Смітом у методологічному плані двох різних, по суті протилежних, способів пізнання економічного життя - аналітичного та описового. Намагаючись заглибитися в анатомію та фізіологію капіталістичної системи виробництва і виявляючи, таким чином, її внутрішні закономірності, фактично було описано та класифіковано зовнішню оманливу видимість цих явищ і зафіксовано залежності, які виступають на поверхні.
Ідеї А. Сміта мали значний вплив на державу. Переважаючою стала думка про обмеження ролі уряду