Вы здесь

Інтелектуалізація української літературної мови: лінгвістична та теоретико-епістемологічна аспектологія.

Автор: 
Шевченко Лариса Іванівна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2002
Артикул:
0502U000335
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМАТИКА ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ МОВИ
В ЛІНГВІСТИЧНІЙ ТЕОРІЇ
2.1. Інтелектуалізм і концептуальність лінгвістичної теорії

2.1.1. Гіпотеза в сучасній лінгвістиці:
інтелектуалізація літературної мови як дослідницька парадигма

Мовознавство традиційно асоціюється з емпіричним способом наукового пізнання світу. У такому віднесенні, логічному з погляду історії розвитку лінгвістики та її фактичного стану, підкреслено позитивні характеристики, що акцентують увагу передусім на фактологічній основі цієї науки. Водночас лінгвістика, як й інші традиційно емпіричні теорії, обмежує той тип досвіду, що утворив дані конкретного знання, строго детермінує предметність дослідження системою, структурою, компонентним складом і функціями мовних одиниць. Онтологія, еволюція, соціум, національне буття як цивілізаційна ідея мови, її першопричини, першооснови, епістемологічна сутність, здебільшого залишаються декларованими аксіомами, даністю, дотичною до об'єкта вивчення, а не його началами. "Якщо вважати, що мова відображає той спосіб, із допомогою якого людина уявляє собі світ, то необхідна теорія мови, що відображає людський досвід" [438, 350], - твердить Дж.Лакофф і має безперечну рацію. Проте часто в лінгвістиці спостерігається тенденція до дуалізму пізнання, коли ідея, сутність мови - форми існування людського мислення, інтелекту - фактично відокремлюється від безпосереднього предмета дослідження - формально представленої й організованої мови: графем, звуків, одиниць граматики і лексики.
Класична матеріалістична схема "об'єкт - поняття - слово" мало що розкриває у філософії пізнання, інтелекті, еволюції свідомості й місці в цих структурах мови, мало що говорить про генетичну цивілізаційну пам'ять і мовні форми її відтворення.
Сприяє дуалістичності підходу до мови і недостатньо акцентована у слов'янському мовознавстві традиція досліджень із проблем філософії мови, а також свідоме наукове пуританство, настанова на чистий, максимально формалізований і внутрішньо несуперечливий результат. У дійсності ж постановка проблеми і добір фактів для наукової інтерпретації залежать лише від характеру гіпотези. Дані і їх науковий контекст "швидше беруться, ніж даються" [770, 124], і що доцільно взяти диктує не спеціальна теорія, а проблема, що вирішується.
Так, В.А.Звегінцев, аналізуючи лінгвістичну семантику 60-70 років ХХ ст., уводить у науковий обіг поняття "американської лінгвістичної парадигми" [438, 6], що ним позначає не географічну специфікацію наукової школи, а передусім комплекс ідей, гіпотез і концепцій, зосереджених навколо Е. Сепіра, Л. Блумфілда та їх послідовників. Симптоматично, що американська лінгвістична парадигма в такому дослідницькому дискурсі виокремлюється з європейської лінгвістичної традиції, і навіть протиставляється їй насамперед новими підходами до вивчення семантики й оригінальними ідеями щодо її місця в лінгвістичній теорії - компонентним аналізом, інтерпретативною і породжуючою семантикою в аспекті генеративної лінгвістики, концептуальною семантикою В.Чейза.
Дефінітивно гіпотеза є гіпотетичним науковим передбаченням, що містить пояснення властивостей певних фактів, покладених в основу теорії. Саме з гіпотези починається становлення теорії чи закону, в той час як сформована теорія чи закон є "потенційним джерелом виникнення гіпотез - нова інтерпретація саме істинних положень сприяє серйозним відкриттям" [325, 25]. Лінгвістичні гіпотези різною мірою верифіковані й аргументовані, оскільки традиційно критерієм верифікації є відповідність мовної фактології методологічним засадам теорії. Зокрема до верифікованих відносять гіпотезу про нежорсткі, ймовірнісні закономірності лексичних явищ, у той час як гіпотеза про оновлення основного словникового складу в однаковому темпі, що покладена в основу глоттохронологічної теорії, вважається верифікованою недостатньо [325, 29].
Лінгвістичні критерії обґрунтування гіпотези спираються на засадничі принципи: а) пошуку нового емпіричного доведення або введення в науковий обіг фактів, що містилися на маргінесі спеціального аналізу; б) формування нового теоретичного дискурсу як "відштовхування" від наукових аксіом; в) лінгвістичної інтерпретації (відповідно до принципу ізоморфізму) знання інших галузей науки.
ХХ ст. для розвитку теорії мовознавства виявилося настільки продуктивним і певною мірою непрогнозованим, що виникають і паралельно розвиваються гіпотези, інтенціональна сутність яких хоча і зумовлена іманентними характеристиками мови, проте є різновекторною, а процедури доведення перетинаються з даними і методами різних наук: модальної логіки (Р. Монтегю, З. Вендлер, С. Кріпке та ін.), теорії мовленнєвої діяльності (Ч. Філлмор, Р. Лонгакр), обчислювальних методів (Е. Черняк) та ін. Породжуюча семантика (Дж. Лакофф, Ч. Філлмор, Дж. МакКолі, Е. Бах, Р. Пельмуттер, Дж. Росс, П. Постал), що виникла з теорії трансформаційної граматики Е. Харріса, Н. Хомського, Р. Ліза та ін. також є синтезом методологій, щоправда, адаптованих лінгвістичною теорією й еволюціонуючих у напрямку опису від елементарних до складних мовних явищ. Перспективи лінгвістичної теорії, на думку дослідників, пов'язані з виходом за межі операціональних процедур мовознавства і формуванням дискурсу, орієнтованого на феномен людського розуму, відображеного в лінгвістичних репрезентаціях. Мова найінтимніше пов'язана з мисленням і з усім, що входить у мислення, робить висновок Дж. МакКолі, синонімізуючи "менталістичність" дослідницької позиції з інтелектом [829, 227-247].
Науковим парадоксом у такому контексті видається ситуація, за якої й досі фактично нелегітимізовано у мовознавстві фундаментальну й водночас інтегральну, з погляду онтології, характеристику цивілізації - інтелект, а також його процесуальну форму - інтелектуалізацію. Традиційна матеріалістична філософія заперечувала його як даність, а отже й об'єкт вивчення. Стверджувалося, що поняття "мислення" абсолютно вичерпує всі форми і стани розумової діяльності, а