Вы здесь

"Проблема індивідуалізму (історико-філософський аналіз)"

Автор: 
Корх Олександр Миколайович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2002
Артикул:
0502U000485
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФЕНОМЕН ІНДИВІДУАЛІЗМУ В САМОСВІДОМОСТІ ЗАХІДНОЇ КУЛЬТУРИ
2.1. Становлення ідеї особистого самовизначення в його філософській репрезентації
Історичний підхід до аналізу будь-якого явища культури вимагає більш-менш чіткого усвідомлення найбільш ранніх хронологічних рамок, а також загальних культурно-історичних обставин, у межах яких ознаки цього явища фіксуються з достатньою достовірністю. Стосується це також і філософської рефлексії феномена індивідуалізму. Цілком очевидно при цьому, що встановлення хронологічно-генетичних начал зазначеної рефлексії вимагає, у якості попередньої своєї умови, осмислення, хоча б у найзагальніших рисах, проблеми історичних начал самого індивідуалізму, яка, за слушною думкою французького дослідника Л.Дюмона, полягає в тому, щоб з'ясувати, яким чином на основі загального типу холістичних суспільств народилося суспільство, в межах якого індивід є вищою цінністю [447, р.37]. Іншими словами, коли і за яких обставин з'являються соціокультурні чинники, взаємодія яких породжує індивідуалістичні орієнтації, а відтак і відповідну філософську рефлексію, спрямовану на їх осмислення.
Слід відразу визнати, що навіть на Заході, де ідея індивідуума як цінності є в цілому загальновизнаною, "...згоди щодо її витоків, - за словами того ж Л.Дюмона, - взагалі не спостерігається. Для деяких авторів, перш за все в тих країнах, де сильні позиції номіналізму, вона була завжди і всюди. Для інших вона з'являється разом з Відродженням, або посиленням буржуазії" [447, р.35]. І така невизначеність дійсно кидається в очі. Дослідники, які прямо чи опосередковано торкаються теми індивідуалізму, висловлюють вкрай відмінні судження щодо його історичного початку. Так, одні автори, наприклад Е.Дюркгейм, вважають, що індивідуалізм розвивається, не зупиняючись, на всьому протязі історії з появою перших деспотичних форм влади [109, с.186]. Інші, наприклад К.Ясперс і К.Поппер, пов'язують його появу із так званим "осьовим часом", тобто десь із VI століттям до нашої ери [318, с.140]. Треті, наприклад А.Петіта і В.Краус, шукають витоки індивідуалізму в добу зародження християнства, в безпосередньому християнському зв'язку кожної людини з Богом [198, с.188]. Схожої думки дотримується російський автор В.Жуков, який, розглядаючи індивідуалізм як фундаментальну властивість західної людини, що полягає у виокремленні особистістю себе із соціального середовища як унікальної цінності зі своїми власними інтересами і потребами, стверджує, що ця властивість формується в добу середньовіччя [118, с.152-153]. Четверті, наприклад Л.Баткін, взагалі вважають, що про індивідуалізм як такий можна говорити лише у зв'язку з епохою Нового часу [18, с.15]. Відповідно до цього і перші "презентації" індивідуалізму в історії західної філософської думки пов'язуються або з софістами, Сократом і Демокритом, або з першими християнськими апостолами, або з Монтенем, Декартом, Кантом.
За логікою Л.Баткіна, індивідуалізм народжується лише в культурі Нового часу з появою відповідних понять, за допомогою яких людина починає осмислювати власну окремішність і неповторність1. Така логіка, однак, викликає певні заперечення, оскільки суспільство далеко не завжди, не відразу і не повністю осмислює наявність певних метаморфоз у власних характеристиках, що не означає їхньої відсутності. Рефлексія тих чи інших трансформацій може здійснювати в опосередкованих або навіть "перетворених" формах. Разом з тим логіка Л.Баткіна вразлива не лише в епістемологічному плані. Як слушно зазначає Б.Капустін, вважати новоєвропейську індивідуальність єдино можливою, не бачити в ній певний історичний конструкт, є великою "гординею", як і, взявши такий конструкт за мірило, заперечувати саме існування індивідуальності й індивідуальної свободи в інших цивілізаціях1.
Більш прийнятною у цьому зв'язку здається думка Е.Дюркгейма, за якою перші презентації індивідуалізму в західній культурі відбуваються вже з появою перших деспотичних форм влади. І саме тому, "замість того, щоб виводити приниження особистості із встановлення деспотичних форм влади, треба, навпаки, бачити в цьому перший крок на шляху до індивідуалізму. Вожді насправді є першими індивідуальними особистостями, що виділилися із соціальної маси. Їх виключне становище, що ставить їх поза ряду, створює їм особливий образ і, отже, індивідуальність. Управляючи суспільством, вони більше не зобов'язані дотримуватися всіх його настанов. Безсумнівно, силу свою вони черпають у групі, але, як тільки ця сила організована, вона стає автономною і робить їх здатними до особистої діяльності. Відкривається, таким чином, джерело ініціативи, яке до того не існувало. З тих пір існує хтось, хто може здійснювати нове і навіть, певною мірою, йти супроти колективних звичок" [109, с.186].
Зрозуміло, що "деспотичний індивідуалізм" - річ досить специфічна. І все ж, гадаю, можна стверджувати, що перші презентації індивідуалізму відбуваються тоді, коли починається практичний розпад безумовної орієнтації людини на авторитет традиції, силу колективу або якоїсь іншої над-індивідуальної інституції, і з'являються перші більш-менш виразні спроби незалежного самовизначення особистості, які з часом і знаходять своє відображення у відповідних філософських та морально-правових рефлексіях. Іншими словами, поява індивідуалізму і хронологічно, і генетично пов'язана з початком розкладу традиційного суспільства, з тим часом, коли людина починає усвідомлювати себе мірою усіх речей і шукати опору своїм учинкам не в зовнішніх авторитетах і вимогах традиції, а в самій собі, у своїх власних оцінках і рішеннях.
Ясно і те, що навряд чи такі презентації мали поширений характер уже в часи полісної демократії, як то слідує із логіки К.Поппера. Адже полісна демократія, хоча і знала інститут приватної власності як потенційну передумову особистої незалежності, базувалась передусім на "позаекономічних" (у певному сенсі) патріархально-родових відносинах, в межах яких індивід і об'єктивно,