Вы здесь

Хірургічне лікування гострої непрохідності тонкої кишки, прогнозування і профілактика післяопераційних ускладнень

Автор: 
Куцик Юрій Богданович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2003
Артикул:
0503U000096
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
В роботі узагальнений досвід лікування 514 хворих з гострою непрохідністю
тонкої кишки різної етіології, які лікувались з 1990 по 1992 рік на базі
хірургічних відділень 52 МКЛ м.Москви (87) і з 1992 по 2001 роки на базі
хірургічних відділень ЛОКЛ (427). З 514 хворих діагноз гострої механічної
тонкокишкової непрохідності поставлений в 420 хворих, які були оперовані. 94
хворих поступили з підозрою на гостру кишкову непрохідність і в яких явища ГКН
вдалось ліквідувати консервативними засобами. Виділення групи неоперованих
хворих, на наш погляд, дозволило точніше проаналізувати вірогідність розходжень
при доборі факторів ймовірності діагнозу, екстренності операції, можливих
післяопераційних ускладнень та летального наслідку, порівнюючи з групою
оперованих хворих.
З метою вирішення окремих задач роботи були проведені експериментальні
дослідження на 36 безпородних собаках масою від 12 до 20 кг, яким було
модельовано ГНТК. В ході експериментальної частини роботи планувалось вирішення
наступних завдань: дослідження патоморфологічних змін в слизовій оболонці
стінки тонкої кишки, печінці, нирках, легенях, міокарді лівого шлуночка та
селезінці на різних етапах ГНТК; бактеріологічні дослідження кишкового вмісту,
ексудату черевної порожнини, портальної та кавальної крові; вивчення стану
інтрамулярного кровообігу та енергозалежних процесів в стінці тонкої кишки.
2.1. Характеристика експериментального матеріалу, методів дослідження
Тварини знаходились в звичайних умовах віварія, в експеримент їх брали після
двохтижневого карантину. Експеримент проводили на наркотизованих тваринах. За
20 хвилин до операції, з метою премедикації, тваринам внутрішньом’язево вводили
1% розчин димедролу і 2,5% розчин аміназину з розрахунку 0,2 мл на кілограм
маси тіла. Модель ГНТК створювали по загальноприйнятій методиці [55, 89]. При
цьому всі собаки були розділені на 4 групи в залежності від локалізації ГНТК. В
1 групі ( 9 собак ) створювалась модель високої странгуляційної непрохідності.
Серединним лапаратомним розрізом довжиною до 10 см пошарово відкривали черевну
порожни­ну, знаходили місце переходу дванадцятипалої кишки в голодну і,
відступаючи на 20 см від місця переходу перев’язували петлю тонкої кишки
марлевою тесемкою до отримання внутрішньопросвітного тиску 30 мм.рт.ст.,
попередньо повернувши її на 3600. Ефективність перев’язки контролювалась
відсутністю пульсації судин брижей­ки перев’язаної петлі. Останню занурювали в
черевну порожнину, а рану передньої черевної стінки пошарово зашивали наглухо.
В 2 групі (9 собак) створювалась мо­дель високої обтураційної непрохідності.
Для цього, відступаючи на 20 см від місця дуодено-єюнального переходу
перев’язували петлю тонкої кишки марлевою тесем­кою до отримання
внутрішньопросвітного тиску 30 мм.рт.ст., при цьому пульсація судин брижі в цій
ділянці була збережена. В 3 групі (9 собак) моделювалась низька странгуляційна
непрохідність. Для цього, відступаючи на 15- 20 см. від ілеоцекаль­ного кута
перев’язували петлю тонкої кишки марлевою тесемкою до отримання
вну­трішньопросвітного тиску 30 мм.рт.ст., попередньо повернувши її на 3600.
Ефектив­ність перев’язки контролювалась відсутністю пульсації судин брижейки
перев’яза­ної петлі. В 4 групі (9собак) моделювалась низька обтураційна
непрохідність. Для цього, відступаючи на 15-20 см. від ілеоцекального кута в
проксимальному напрям­ку перев’язували петлю тонкої кишки марлевою тесемкою до
отримання внутріш­ньопросвітного тиску 30 мм.рт.ст, зберігаючи в цій ділянці
пульсацію судин брижі.
Через 12 і 24 год. проводили релапаратомії. При відкритті черевної порожнини
окрім загального огляду забирали матеріал для біохімічних, бактеріологічних та
морфологічних досліджень.
Матеріал для морфологічних досліджень забирали під час операції шляхом
ви­січення ділянок стінки кишки в її проксимальній, середній та дистальній
частинах.
Для електронної мікроскопії окрім ділянок слизової проксимальної, середньої та
дистальної частини тонкої кишки забирали кусочки тканини лімфовузлів брижейки,
очеревини, печінки , легень, серця, селезінки та нирок. Вирізані кусочки тканин
поміщали зразу ж у велику краплю 2% розчину чотириокису осмію на 0,1М
фосфатному буфері (pH 7,36). Після цього знежиреною в ацетоні бритвою нарізали
смужки тканин розміром 0,8ґ0,1ґ0,8 см і швидко їх переносили в іншу краплю
фіксуючого розчину цього ж складу, поміщену на плитку зуболікарського воску, що
лежала на льодяній плиті, і вирізали з них кусочки (блоки тканин) кубічної
форми розміром 1мм3. Матеріал фіксували 2% розчином чотириокису осмію на 0,1М
фосфатному буфері із сахарозою на протязі 2год. на льодяній бані. Після цього
їх відмивали буферним розчином цього ж складу (4 свіжі порції по 15хв.). Для
підготовки до просмолення водонерозчинними смолами відмиті від залишків
фіксаторів блоки тканин проводили через спирти зростаючої міцності. Обезводнені
кусочки поміщали в епон-аралдит шляхом проведення через розчин зростаючої
концентрації смоли. Для кращого просочування, матеріал разом із сумішшю
смола-ацетон поміщали в гнізда електрокрутилки з 10 обертами за хвилину. Блоки
тканини поміщали шляхом самовтоплення в епон-аралдіт, що знаходився в
желатинових капсулах. Полімеризацію матеріалу проводили ступінчато при
температурі 36, 45, 60, на протязі 24 год. кожну [99, 416].
Ультратонкі зрізи готували на ультрамікроскопі УМПТ-3 з допомогою скляних
ножів, виготовлених на приладі ССН-1. Для дослідження відбирали зрізи
сріблястого або ніжно-лимонного кольору. Спочатку зрізи контрастували раніше в
2% розчині ур