Вы здесь

Корекція аеробної лактатної продуктивності організму молоді біговими навантаженнями різного режиму

Автор: 
Фурман Юрій Миколайович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2003
Артикул:
0503U000117
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Контингент обстежених та організація досліджень
Ефективність різних бігових програм вивчалася на практично здорових студентах
чоловічої і жіночої статі Вінницького педагогічного і політехнічного
університетів, віком 18-22 роки, які не займалися спортом. До тренувань
допускалися особи, маса тіла яких за Quйtlet-індексом (відношення маси тіла в
кг до зросту в м, піднесеного до другого степеню) не перевищувала норму, яка
становить 20-25 кг·м-2. Серед відомих індексів оцінки маси тіла даний індекс
вважається найбільш об’єктивним, тому що має високий кореляційний зв’язок з
масою (r= ±0,86) і майже не залежить від зросту (r= ±0,1) [133].
З метою обґрунтування доцільності запланованих досліджень необхідно було
оцінити середній рівень аеробної та анаеробної лактатної продуктивності
організму молоді 18-22 років. Наукові відомості з цього питання суперечливі.
Тому ми провели дослідження, що дозволило об’єктивно оцінити аеробну та
анаеробну лактатну продуктивність організму молоді, яка не займалася спортом і
не була віднесена до спеціальної медичної групи, за показниками Vo2 max, ПАНО,
МКЗР і МРЗ рН крові. Усього було обстежено 1047 осіб віком 18-22 роки. З них
498 жінок та 549 чоловіків.
Тренувальні програми, за якими вивчався вплив різних режимів бігових
навантажень на аеробну та анаеробну лактатну продуктивність, були розроблені на
основі наукових даних і за результатами попередніх власних досліджень.
У дослідженні брали участь 326 осіб, які не займалися спортом і не були
віднесені до спеціальної медичної групи. З них 175 представників чоловічої і
151 жіночої статі.
Обстеження проводилися в другій половині дня, у стандартних умовах: приміщення
добре провітрювалося, температура повітря знаходилася в межах +19? С - +20?С, а
вологість повітря не перевищувала 60%. Дотримання таких умов відіграє значну
роль для об’єктивності результатів досліджень [71; 114]. Досліджувані
розподілялися по групах. Заняття в кожній групі проводилися за певними
програмами. Усього було застосовано 16 програм. Тривалість тренувань за кожною
з програм становила 28 тижнів. Зміст програми визначався методом тренування,
режимом енергозабезпечення (інтенсивністю) роботи, об’ємом навантаження,
періодичністю занять. У заняттях за програмами І – ІХ застосовувався
безперервний метод тренувань, за програмами Х – ХІІ – повторний, за програмами
ХІІІ – ХV – інтервальний, а за програмою ХVI – комбінований (безперервний і
повторний). Обстеження досліджуваних здійснювалося поетапно: до початку
28-тижневого тренувального циклу, через 8, 16 і 28 тижнів від початку. У день
досліджень тренування не проводилися. Для визначення стійкості кумулятивного
тренувального ефекту дослідження повторювалися через 8 і 16 тижнів після
припинення занять.
Незалежно від програми структура кожного заняття була такою: розминка, основна
частина, заключна частина. Зміст розминки і заключної частини в усіх програмах
був однаковим. Розминка тривалістю 5-7 хв включала дихальні та
загальнорозвиваючі вправи, прискорену ходьбу і дріботливий біг. У заключній
частині тривалістю 3-4 хв досліджувані виконували ходьбу, дихальні вправи та
вправи на розслаблення м’язів. В основній частині виконувалося бігове
навантаження.
Відмінність кожної програми залежала від режиму бігової роботи в основній
частині і періодичності тренувань. У свою чергу, режим бігового навантаження
визначався інтенсивністю та об’ємом виконаної роботи, а також методом
тренування. Періодичність тренувань становила 2 або 3 рази на тиждень.
Зовнішній об’єм бігових навантажень збільшувався поступово протягом двох тижнів
від початку занять, досягаючи рівня, який відповідав певній програмі.
Методи досліджень
2.2.1. Загальна характеристика методів визначення й оцінки аеробної та
анаеробної продуктивності. Об’єктивність визначення та оцінки аеробної та
анаеробної лактатної продуктивності організму залежить від вибору методу й
вимагає дотримання певних методичних правил, без чого тестування може виявитися
необ’єктивним.
Методи визначення аеробної та анаеробної продуктивності діляться на дві групи –
прямі та непрямі.
Загальним принципом для визначення Vo2 max прямим методом є виконання
навантаження тривалістю не менше двох хвилин, інтенсивність якого дорівнює
індивідуальній “критичній потужності” (до відмови) . Саме такі навантаження
викликають максимальну мобілізацію системи забезпечення киснем працюючих
м’язів. “Критичної потужності” досліджуваний досягає, як правило, у процесі
безперервної роботи або серії дискретних (переривчастих) навантажень зростаючої
потужності. Фізичні навантаження можуть бути різними – робота на велоергометрі
або на тредмілі (третбані), сходження на сходинку, виконання специфічних
фізичних вправ – біг, плавання, веслування тощо. При цьому необхідно
враховувати, що величина Vo2 max залежить від об’єму м’язової маси, яка задіяна
в роботі при проведенні досліджень. Так, якщо робота на велоергометрі
виконується руками, то величина Vo2 max буде дещо нижчою, ніж при роботі
ногами, а при роботі на тредмілі більшою, ніж при роботі на велоергометрі. Це
слід враховувати при динамічних спостереженнях за одними і тими ж
досліджуваними або при порівнянні величини Vo2 max у різних осіб. Співставляти
можна лише величини, отримані за допомогою однієї методики.
Важливою методичною проблемою при визначенні Vo2 max є надійність досягнення
досліджуваним його індивідуального максимального рівня споживання кисню, що
вимагає максимальної мобілізації функціональних можливостей організму. Тому
ваг