Вы здесь

Нейро-гуморальна регуляція кровообігу і дихання печінки.

Автор: 
Янчук Петро Іванович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2003
Артикул:
0503U000180
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Умови проведення гострих та хронічніх дослідів на тваринах
Дослідження проведені за умов гострого та хронічного експерименту відповідно на
152 і 16 безпородних собаках масою 10-28 кг і на 192 білих лабораторних щурах,
маса яких становила 180-375 г. На 24 кролях масою 3,5-6,2 кг були проведені
тільки гострі досліди. Всі піддослідні тварини знаходились на звичайному
раціоні віварію [52]. Операційне втручання здійснювали після 18-годинної
харчової депривації.
Собак наркотизували шляхом внутрішньовенного (в/в) або внутрішньоочеревинного
(в/оч) введення нембуталу в дозі 35 мг/кг. У ряді дослідів використовували
хлоралозо-нембуталовий наркоз (60 і 10 мг/кг відповідно). Здійснювали
катетеризацію сонної або стегнової артерії, стегнової вени та інтубацію трахеї.
Під час досліду тварин знерухомлювали дитиліном (2-4 мг/кг, в/в) і переводили
на штучне дахання з допомогою апарату РО-2. Контроль за ступенем вентиляції
легень здійснювали шляхом визначення напруги кисню в артеріальній крові на
мікроаналізаторі ОР-210/3. Температурний баланс організму тварин підтримувався
постійним (37±0,5оС) за допомогою електричного обігрівача впродовж досліду і
контролювали температуру тіла електротермометром ТПЭМ-1. Після під’єднання
тварин до апарату штучного дихання здійснювали вихід до печінки шляхом
торакотомії в 9 міжребер’ї та діафрагмотомії. Відпрепаровували ворітну вену
(ВВ) та дві її гілочки, через які у ВВ вводили катетери (один для вимірювання
тиску, інший для введення досліджуваних препаратів). Відпрепаровували та брали
на лігатури печінкову артерію і периартеріальне нервове сплетення.
У низці дослідів вимірювали температуру печінки термістером МТ-54, включеним до
плеча моста постійного струму, та реєстрували її на шлейфному осцилографі
НО71.6М.
Хронічні досліди на собаках проводили за таким планом. У відповідності з
поставленим завданням на піддослідних тваринах під нембуталовим наркозом
здійснювали хірургічну операцію на черевній порожнині з дотриманням правил
асептики і антисептики. В одну із гілок ворітної вени вводили силіконовий
катетер заповнений розчином гепарину, протилежний кінець якого виводився на
поверхню тіла за допомогою зконструйованого нами пристрою для фіксації
катетерів.
Пристрій складається із корпусу (1), що являє собою порожнистий циліндр, з
одного боку якого міститься фланець (2), а з протилежного - зовнішня (3) та
внутрішня (4) різьба (рис. 2.1). В дні пристрою є отвір, через який проведений
катетер (5) із внутрішньої порожнини організму у внутрішній просвіт (6)
пристрою. Останній ізолюється від зовнішнього середовища за допомогою кришки
(7), що загвинчується завдяки різьбі в корпус (1) і має шліц (8) під викрутку.
Іззовні пристрою на його верхню частину нагвинчується плоска гайка (9), що має
стопорний гвинт (10).
Використовується пристрій наступним чином. Після імплантації катетера у ворітну
вену корпус пристрою із закритим кришкою (7) його внутрішнім просвітом (6)
виводиться із черевної порожнини через товщу тканин стінки живота назовні за
допомогою троакара або вшивається в операційну рану. Фіксується пристрій в
тканинах стінки живота таким чином, що його фланець (2) щільно прилягає до
внутрішньої поверхні стінки, а плоска гайка (9) нагвинчується до моменту
прилягання її до шкіри (12) тварини. За допомогою стопорного гвинта (10) гайка
жорстко фіксується до корпусу пристрою. У подальшому, в будь-який час після
операції, різьбова кришка знімається і катетер під’єднується до датчика
електроманометра. Даний пристрій на відміну від способу фіксаціїї вивідного
кінця катетера безпосередньо у товщі біологічних тканин захищає катетер від
пошкодження чи навіть видалення піддослідною твариною.

Поряд з цим, даний пристрій ми використовували і для виведення на поверхню тіла
тварини з’єднувальних штекерів від електродів реографа, за допомогою яких
реєстрували зміни кровонаповнення печінки. Штекери нероз’ємною своєю частиною
фіксувлись (аналогічно катетеру) в отворах у дні пристрою, а їх роз’ємна
частина знаходилась у внутрішньому просвіті (6) пристрою.
Кролів знеболювали гексеналом (20-30 мг/кг) або тіопенталом натрію (30-35
мг/кг), шляхом внутрішньовенного їх введення. На шиї тварин відпрепаровували
блукаючі нерви, здійснювали катетеризацію сонної артерії та інтубацію трахеї.
Катетеризували стегнову вену. Здійснювали лапаратомію по білій лінії живота,
виходили до печінки та вводили катетер у ворітну вену через одну із її
гілочок.
Щурів анестезували шляхом внутрішньоочеревинного введення одного із препаратів:
уретану (1 г/кг), тіопенталу натрію (80 мг/кг) або нембуталу (35–40 мг/кг).
Катетеризували сонну артерію та ворітну вену через одну із її гілочок, або
шляхом її пункції комбінованим катетером з голкою на кінці.
2.2. Введення електродів і подразнення досліджуваних cтруктур
головного мозку, електростимуляція нервів печінки
Серед різних методів дослідження функцій центральної нервової системи одним із
найбільш поширених і точних є стереотаксичний метод введення електродів у
мозок. Трьохмірна система координат дозволяє досить точно занурювати на задану
глибину і у заданому районі мозку у кішок, щурів та інших тварин із стабільними
розмірами і формою черепа. У собак використання стереотаксичного методу
викликає певні труднощі, пов’язані із значною варіабельністю форми та розмірів
черепа. Та завдяки роботам ряду гістологів це стало можливим [2, 367].
У своїй роботі для розрахунку стереотаксичних координат досліджуваних структур
головного мозку ми використовували атлас Lim і співавт. [367]. Голову