Вы здесь

Кістково-пластичне лікування хворих на хронічний остеомієліт (експериментально-клінічне дослідження)

Автор: 
Сулими Вадима Станіславовича
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2003
Артикул:
0503U000194
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
В експериментальній частині роботи наведені результати, сумісних з інститутом
проблем матеріалознавства ім. І.М.Францевича АН України, розробок матеріалу
“Остеоапатиту керамічного” (ОК) [167], виготовленого ТОВ “Терен” на основі
природного гідроксиапатиту (з нативних кісток ссавців) для заміщення кісткових
дефектів різного походження, в тому числі таких, котрі виникли внаслідок
остеомієлітичного процесу. За допомогою скануючої електронної мікроскопії
досліджена структура поверхні зразків матеріалу. Встановлена резорбційна та
сорбційна здатність матеріалу на основі відомих його фізико-механічних
(міцність, пористість) властивостей. Вивчені спектри інфрачервоної (ІЧ)
прозорості дослідних матеріалів, насичених цефтріаксоном.
На клініко-біологічній базі Івано-Франківської медичної академії на дослідних
тваринах (собаках) автором самостійно проведено експериментальне відтворення
асептичних та інфікованих дефектів кісток з наступною імплантацією дослідного
матеріалу. Гістоморфологічно обґрунтована можливість використання розроблених
матеріалів для заміщення кісткових дефектів навіть в несприятливих умовах
санованого остеомієлітичного осередку.
У роботі наведені результати мікробіологічних досліджень можливості сорбції та
десорбції протимікробних середників запропонованими матеріалами в умовах „in
vitro”. Висвітлені також результати імунологічних досліджень, котрі стосуються
впливу запропонованих матеріалів на активність остеогенних клітин-попередників
в умовах „in vitro”.
В клінічній частині роботи наведений ретроспективний аналіз результатів
клініко-лабораторного (рентгенологічного, мікробіологічного, імунологічного та
біохімічного) обстеження та лікування хворих на ХО з дефектами кісток верхніх
та нижніх кінцівок. З 1980 по 2002 рік згаданій групі хворих виконали
остеопластичні хірургічні втручання шляхом вільної КП та білокального заміщення
кісткових дефектів в умовах спеціалізованого відділення кістково-гнійної
хірургії (КГХ) ІТО АМН України. Проаналізовані причини припущених помилок та
виникнення ускладнень в процесі кістково-пластичного лікування.
Наведені результати одноетапного або відстроченого заміщення кісткових
дефектів, що утворились після санації остеомієлітичного осередку, гранулами
природного гідроксиапатиту, котрий пройшов клінічну апробацію у відділенні КГХ
ІТО АМН України (грудень 2001 року).
Використані експериментальні, гістоморфологічні, морфометричні,
мікробіологічні, імунологічні, біохімічні, рентгенологічні, сонографічні та
клінічні методи дослідження, електронна та світлова мікроскопія.
Всі засоби вимірювання, які були застосовані при виконанні роботи, пройшли
держперевірку, згідно з вимогами ДЕСТу (додаток Ж).
2.1. Гістоморфологічні дослідження
Експериментальне дослідження виконано на 39 дорослих собаках віком 12-18 міс
масою 12-14 кг. Робота з тваринами виконувалась у відповідності до положень
“Загальних етичних принципів експериментів на тваринах”, ухвалених Першим
національним конгресом з біоетики (Київ, 2001), та Міжнародних вимог про
гуманне ставлення до тварин (European Conventional for the Protection of
vertebrate Animals Used for Experimental and Other Scientific Purposes). Дані
про розподіл тварин за серіями, групами, видом імплантаційного матеріалу та
характером експериментальних досліджень наведені у таблиці 2.1.
У І серії досліджень, котра складалась з п’яти груп, на 30 собаках
гістоморфологічно вивчали адаптаційні властивості дослідного матеріалу до
оточуючих тканин асептичного кісткового дефекту. Для імплантації застосували
матеріали марки ОК 100, який складався з речовини тваринного походження –
гідроксиапатиту, та марки ОК 015, який містив суміш 85% аналогічного природного
гідроксиапатиту та 15% біоскла.
Для проведення експериментальної частини роботи розроблений спосіб вивчення
реакції оточуючих тканин на імплантовані зразки аналогічного природного
гідроксиапатиту [185]. Спосіб передбачає штучне механічне створення свіжих
епіметафізарних асептичних дефектів стегнової або великогомілкової кісток з
наступним заміщенням їх гранулами матеріалів.
Методика імплантації полягала у наступному: після обробки йодонатом
операційного поля на відстані 1-1,5 см донизу від великого вертлюга або догори
від зовнішнього виростку стегнової кістки або донизу від надколінка тазової
кінцівки на протязі 2-3 см розтинали м’які тканини. Окістя розтинали
дугоподібно з основою в проксимальному напрямку та оголювали кістку.
Жолобуватим долотом виконували стулкову остеотрепанацію. Під відваженою
стулкою, шляхом видалення спонгіози, формували дефект розміром 0,5 см3 в який
імплантували аналогічний об’єм стерильних гранул гідроксиапатиту. Кортикальну
стулку, зв’язану з оточуючими м’якими тканинами, повертали на попереднє місце
розташування. М’які тканини пошарово зашивали. Кінцівку не іммобілізували.
Контрольні досліди проведені однотипно вільній КП. У тварин на тазовій кінцівці
виконували стулковий доступ та формували дефект кістки. Спонгіозу видалену з
дефекту повертали на попереднє місце розташування та прикривали стулкою. Рану
пошарово зашивали. Всі оперативні втручання тваринам проводили під довенним
тіопенталовим наркозом. Терміни спостережень становили 5, 15, 30 тижнів.
У 1 групі І серії дослідів експериментальним тваринам імплантували матеріал ОК
015 з розміром гранул 160-500 м. З метою порівняльного вивчення адаптаційних
властивостей природного гідроксиапатиту з домішкою біоскла та без нього
тваринам 2 групи І серії досліджень імплантували матеріал ОК 100 без біоскла з
розмірами гранул 160/500 м. Динам