Вы здесь

"Фауст" Й.В.Гете і проблема духовної сутності людини в німецькій літературі на рубежі 18-19 ст.

Автор: 
ШАЛАГІНОВ Борис Борисович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2003
Артикул:
0503U000207
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
«ФАУСТ» І МІСТЕРІЯ
2. 1. МІСТЕРІЯ ЯК «МАГІСТРАЛЬНИЙ СЮЖЕТ» ЄВРОПЕЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА
2. 1. 1. Середньовічна містерія
СЮЖЕТ «ФАУСТА», ЩО включає зображення Бога, диявола, різноманіт-них форм
земного життя, дає змогу поставити питання про його поетичні та ідейні зв’язки
з середньовічним жанром містерії. Проте поетика твору ввібрала в себе всю
багатоликість міської культури, яку Гете мав можливість безпосе-редньо
спостерігати ще з раннього дитинства. Гідний подиву не стільки сам факт
знайомства поета з традиціями фарсів і соті або творчим доробком ваган-тів та
гістріонів чи виставами лялькового театру та різноманітних «гуртів» блазнів
(Базоші, Матері дурнів та ін.), скільки та невимушена впевненість, з якою поет
уводив елементи їх до свого містеріально-серйозного твору. Причо-му
використання елементів «карнавальної культури» (Бахтін) навіть посилю-ється в
міру просування роботи над твором. До деякої міри це відбувалося завдяки добі
романтиків, які обстоювали змішання різних жанрів. Боротьба Готшеда з
Гансвурстом за очищення драматургії від «надмірностей» просто-народного театру
вже була остаточно забута.
Ми відзначимо ті риси міської середньовічної містерії, які проливають додаткове
світло на зміст «Фауста», і спробуємо встановити зв’язок містерії з іншими
мистецькими жанрами середньовічного міста [49 Тексти використано за виданням:
Хрестоматия по истории западноевропейского театра. — Т. 1 / Сост. и ред. С.
Мокульский. — Москва: Искусство, 1953 [191, 108—120; 147—154]. Серед
теоретичних досліджень питання про містерію ґрунтовно роз-кривається в роботі:
Тиандер К. Э. Очерк истории театра в Западной Европе и России: Мистерия //
Вопросы теории и психологии творчества. — Т. III. — Харьков, 1911 [175,
17—50].]
.
Середньовічні містерії присвячувались Ісусу Христу (містерія страстей
Господніх), життю новозавітних персонажів (Іоанна та ін.), різних святих,
покровителів міста, номінантів місцевих храмів. Декорації зображували пекло у
вигляді вогнедишної гори або голови чудовиська з роззявленою пащею — однаково,
як на підмостках, так і на рухливій платформі; зображували рай з хмарами та
інші об’єкти.
Містерії розігрувались у приміщенні храму чи муніципалітету, а в 16 ст. також у
спеціальних театральних будівлях з амфітеатром та кількома ярусами з ложами і
галереями. Крім цього, вистави іноді набували вигляду тривалих пишних процесій.
Декорації часом розташовували в різних кінцях широкої площі, так що публіка
скупчувалась там, де їй найбільше в даний момент подобалось. Але бувало й
інакше: в Ковентрі (Англія) кожна сцена з містерії розігрувалася на окремому
помості з колесами і кожна така платформа пере-сувалась по місту назирці за
попередньою таким чином, що не глядачі юрми-лися в одному якомусь місці, а
навпаки, актори приїздили до них. Ці обставини пояснюють, чому в
пізньоренесансному і бароковому театрах (зокрема, в Ні-меччині) публіка
належним чином сприймала часту зміну місця дії. Ця особли-вість спостерігається
й у «Фаусті» Гете.
Серед персонажів містерій присутні старозавітні й новозавітні особи, зокре-ма
Бог, Адам, Єва, Авель, Каїн, Ісус Христос, Іуда, святі, ангели, херувими,
серафими, душі праведників. З’являються й алегоричні персонажі:
Справед-ливість, Мир, Істина, Милосердя. З мирського, земного життя — цар Ірод
з малими дітьми, аріяни, садукеї, фарисеї, герої, сатрапи, насильники, Нерон
(цей персонаж був популярним у середні віки завдяки легенді про Симона-мага) та
«різні недужі» — сліпі, кульгаві, біснуваті, прокажені, розслаблені. Із сил
зла, пекла та його мешканців показували Люципера, Сатану, намісника пекла
Велі-ала, воротаря пекла Цербера, більших та менших чортів і чортенят, дракона,
зміїв тощо. Костюми нечистої сили були позначені дивовижною фантазією, а
поведінка відповідно була розгнуздана. Логічно припустити, що й «Відьмина
кухня» і «Вальпуржина ніч» у «Фаусті» беруть початок від цих містеріальних
традицій. Для прикладу наведемо опис чортів з «Гаргантюа і Пантагрюеля» Ф.
Рабле в містерії, яку поставив Франсуа Війон: «Усі чорти були перебрані у
волов’ячі, телячі й баранячі шкури з баранячими головами, бичачими рогами і
великими коцюбами в руках. Вони були підперезані товстими ременями, з яких
звисали коров’ячі била і дзвоники з мулів, усе разом це створювало дикий
передзвін. Деякі чорти тримали в руках чорні палиці з ракетами всередині, інші
— довгі палаючі факели. На кожному перехресті вони кидали на них повними
пригорщами потовчену смолу, від чого вгору відразу ж здіймався вогонь і
клу-бочився страшний дим» (кн. ІV, розд. ХІІІ).
Іноді у тканину містерії вплітали фарсові сюжети, для того щоб «розважити й
розсмішити людей». Нерідко це перетворювалося на стійку традицію, як це сталося
в Корнуелсі, де до показу сюжету зі Святого Письма «додавали ті гру-бощі, що
колись супроводжували давньоримську комедію». Однак у цілому офіційними
властями така практика не заохочувалася, про що свідчить прискіп-ливе
судочинство, проведене в Діжоні в 1447 р. Тоді «багато хто з поважних осіб, які
прийшли подивитись містерію, були дуже невдоволені і негайно піш-ли, як тільки
почули згаданий фарс, кажучи при цьому, що більше не бажають слухати такі
безумні й ганебні речі». З’ясувалося, що актори «говорили в римах багато слів
та виразів (...) супроти честі нашого государя короля, монсеньйора дофіна та
їхніх слуг». Автор був змушений виправдовуватися, що він не пору-шив вимог
благопристойності і, зокрема, замінив усі непристойні слова, напри-клад
«козолуп» на «мучитель» тощо. Стає зрозумілим, що в інтерме