Вы здесь

Західноєвропейський нігілізм: джерела, сутність, перспективи.

Автор: 
Ємельянова Наталія Миколаївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2004
Артикул:
0504U000475
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
Нігілізм як складова розвитку західної цивілізації доби модерну (від С. К'єркегора до М. Гайдеггера)

2.1. Нігілізм як воля до заперечення і відчаю.
У філософії європейського нігілізму акцентується увага на негативних екзистенціалах індивідуального світовідношення: розпачі, страху, тривозі тощо. В основі цього акцентування лежить туга за цілісним існуванням, що обумовила тематику нігілізму. Теза про загальність страждання, особливо популярна у східній філософії, набуває у західних мислителів іншого ментального забарвлення. Екзистенційне світобачення не тільки зараховує проблему страждання до сфери буття всіх речей, але і робить її проблемою людини як сущої у світі. При цьому процес самозаглиблення передбачає не умиротворення суб'єкта, а, навпаки, пробудження його мисливленої енергії. Світ, що ні в чому не нагадує бажану гармонію, викликає непевність і сумніви в перспективності сьогодення та майбутнього. На думку Муньє, наша цивілізація, одна із найбідніших, яких коли-небудь знала історія, робить суспільне життя сутичкою і розвиває культуру надягання масок. Ці маски помалу настільки врізаються в тіло, що стає неможливим відрізняти від них власне обличчя індивіда [318, с. 39]. Схильність сучасної людини розглядати іншого не як суб'єкт, а як об'єкт ставить під сумнів цінність сингулярної одиниці, хоча й оперує всемогутнім cogito. Скасування панування суб'єкта, що робилося нігілістичною філософією від К'єркегора до Гайдеггера, стає основною вимогою альтернативного світорозуміння.
Власне кажучи, проблема людини, її сутності і можливостей залишається вічною: "Екзистенційна філософія була б негайно ж загублена, якби вона знову повірила в те, що знає, що є людина" [654, s. 146]. Наявність безлічі варіантів самоздійснення індивіда не означає ні його влади над обставинами, ні автоматично гарантованої відповідальності. Недосконалість людини, що виключає можливість якої би то не було смислової завершеності, занурює її у в'язкість буденного. Перебування в останньому, за Гайдеггером, приводить людину до штовханини, у якій вона "віддаляється від таємниці в напрямку до буденного, а потім від однієї буденної речі до іншої - повз таємниці до пошуку" [500, с. 8]. Нігілістичний пошук зіштовхується з людським Я, що складається із суцільних кутів. При цьому відкидається те поблажливе ставлення до людини, яке було властиве античному раціоналізму. Згадаємо: розглядаючи людей як іграшки, створені Богом, Платон вважав, що вони більшою мірою ляльки і лише трохи причетні до істини [365, с. 283]. Західноєвропейський нігілізм вкладає в характеристику людини переважаючу ноту екзистенційного трагізму. Відчужений і від суспільства, і від самого себе, індивід знаменує ту розірваність свідомості, при якій усяке з'єднання означає розпад, а всякий центризм поглиблює ексцентричність. Непереконливість історичного прогресу породжує спокусу абсолютизувати занедбаність і безпорадність людини, яка, за К'єркегором, являє собою синтез звіра й ангела, занурений у кінцеве: "Той, хто вчиться пізнавати свою провину лише через кінцеве, виявляється загубленим у кінцевому... якщо людина винна, вона винна нескінченно" [250, с. 247].
Ця нескінченна винність людини, в якій вона, по суті, невинна, складає один з численних парадоксів західноєвропейського нігілізму, де індивідуалізм набуває форми універсалізму. Тут персоніфікуються субстанційні зв'язки буття, яке розглядається крізь призму екзистенції. Європейські нігілісти виходять із того, що залежність від речового світу породжує і тенденцію розчинення в ньому, і усвідомлення власних меж, які не дають ефекту повноцінного єднання з ним. Якщо при цьому відсутнє зусилля, спрямоване на вироблення особистісної позиції, виникає той самий герметизм душі, який знаменує втрату власного Я. Акцентуючи увагу на неповторності духу індивіда, нігілістична філософія в особі К'єркегора набуває трагізму унікальності Одиничного, а в особі Ніцше - не меншого трагізму долі провісника надлюдини. Попущення життя означає для Ніцше його якісне зниження, котрому сприяє мораль декадансу. Заперечуючи життя, декаданс придушує і життєві сили людини, змушуючи тікати від світу як синоніму гріховності та зла. Збагнувши європейський дух простежуючи падіння Європи в безодню нігілізму, Ніцше прирікає людину на пізнання трагічного досвіду Ніщо. Цей досвід свідчить про відсутність всесвітньої іманентності як чогось єдиного: "Єдність розпадається, і випадок стає останньою інстанцією, хаос - справжньою дійсністю, фанатизм - єдиною опорою, аби лише схопитися хоч за що-небудь; вселенське Ціле постає експериментальною майстернею, і людина, обманюючи саму себе, приймається планувати це Ціле, але в глибині душі не може не усвідомлювати обману - і ось усе вище, усе могутніше піднімається Нігілізм" [582, с. 55].
Усвідомлення хаосу як дійсності світу змушує людину ховатися в шкаралупу духовного паразитування, що не дає можливості вольової самозміни. У результаті людина привчається відігравати чужу роль, що, по суті, є роллю інкогніто. Про цю небезпеку писав у свій час Монтень, який вважав, що потрібно сумлінно грати свою роль, але при цьому не можна забувати, що це всього-на-всього роль: "Маску і зовнішній вигляд не можна робити сутністю, чуже - своїм" [316, с. 292-293]. Подібне чуже, що стало своїм, кардинально змінює співвідношення сил у системі Я-Ти-Воно, але ця зміна відбувається не в позитивному, а в негативному напрямку. Антропологічна постановка питання про фундаментальне розуміння людини як вона є трансформується нігілістичною свідомістю у проблему екзистенційного розуміння того, ким людина може бути. Понятійний каркас антропологічного пояснення людського існування вводиться в онтологічне тлумачення, що з'ясовує нашу причетність до Буття. При цьому людське існування вилучає свою сутність зі зв'язку з Буттям, але ця сутність інтенсивно марнується і губиться. Гуманістична філософія вводиться європейським нігілізмом в екстатичну сферу маскування і викриття Буття.
Неминучі