Вы здесь

Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика.

Автор: 
Луць Людмила Андріївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
3505U000110
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Загальнотеоретична характеристика сучасних європейських міждержавних правових
систем
2.1. Поняття міждержавної правової системи
У ході історичного розвитку людства виникла об’єктивна необхідність у створенні
об’єднань держав з метою забезпечення їх спільних інтересів.
Ще у Стародавній Греції у VI ст. до н.е. були створені перші прототипи
міжнародних організацій (об’єднань). Це були союзи міст та общин або
релігійно-політичні союзи племен та міст. Ф.Ф.Мартенс підкреслював, що хоча ці
спільноти були створені для досягнення спеціальних релігійних цілей, але вони
впливали на відносини між грецькими державами та сприяли зближенню народів
[448, с. 163-164; 167].
Наступним етапом розвитку міжнародних організацій вважається створення
міжнародних економічних та митних об’єднань (наприклад, Ганзейський торговий
союз). На початку ХІХ ст. був створений Німецький митний союз, який
запроваджував єдині правила ввезення, вивезення та транзиту товарів для держав,
що входили до цієї спільноти.
Виникнення міжнародних міжурядових організацій у ХІХ ст., на думку спеціалістів
у галузі міжнародного права, пов’язано, насамперед, з двома причинами.
По-перше, з утворенням у результаті буржуазно-демократичних революцій
суверенних (національних) держав; по-друге, з результатами науково-технічного
прогресу, які сприяли взаємозалежності та розширенню і зміцненню взаємозв’язків
між державами. Необхідність узгодження цих протилежних явищ – функціонування
суверенної держави і співробітництво з іншими державами – сприяла появі такої
форми міждержавних зв’язків, як міжнародні міжурядові організації
[114, с. 11].
Першою такою організацією міжнародники називають Центральну комісію із
судноплавства на Рейні (1815) [449]. Крім європейських та американських комісій
із міжнародних річок, у ХІХ ст. створювалися адміністративні союзи та
квазіколоніальні організації. Саме адміністративні союзи стали найбільш
прийнятною формою розвитку міжнародних організацій. Так, у другій половині ХІХ
ст. були створені: Міжнародний союз для виміру землі (1864), Всесвітній
телеграфний союз (1865), Всесвітній поштовий союз (1874) тощо.
За зразком адміністративних союзів розвивалися міжурядові організації, головним
завданням яких було співробітництво держав у спеціальних галузях. І хоча
міжнародні організації цього періоду запозичили багато ознак існуючих
соціальних інститутів (держав, партій тощо), специфіка нового соціального поля
надавала їм своєрідності [450]. Водночас вони сприяли інституалізації світової
спільноти через відповідні структурні форми з певними механізмами інтеграції.
У 1919 році була утворена Ліга Націй, яка припинила свою діяльність у 1946
році, реально так і не ставши ефективним інструментом політичного міжнародного
співробітництва.
У 1945 році була створена Організація Об’єднаних Націй, яка була покликана
поєднати контроль за інтеграцією держав-членів як у політичних, так і в
соціально-економічних питаннях.
На сучасному етапі нараховується біля семи тисяч міжнародних організацій, з них
близько 300 – міжурядових. Це дозволяє говорити про систему міжнародних
організацій, у центрі якої знаходиться ООН.
В юридичній літературі є різні точки зору щодо самого поняття "міжнародна
організація". Як правило, міжнародна організація (з англійської – international
organization) трактується як "постійне об’єднання міжурядового та неурядового
характеру, створене на основі міжнародної угоди (статуту, установчого договору
тощо) з метою сприяння вирішенню міжнародних проблем, передбачених відповідним
установчим документом, та розвитку всебічного механізму співробітництва держав"
[451]. Інколи під міжнародною організацією розуміють об’єднання держав або
національних товариств (спілок, асоціацій) та фізичних осіб [105].
У міжнародно-правовій літературі міжнародну організацію визначають як
об’єднання держав, що утворилися згідно з міжнародним правом на підставі, як
правило, міжнародного договору для здійснення співробітництва у політичній,
економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах і мають
необхідну для цього систему органів, права та обов’язки, похідні від прав та
обов’язків держав, автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів
[452].
Термін "міжнародна організація" застосовується як до міждержавних
(міжурядових), так і до міжнародних (неурядових) організацій. Проте їх юридична
природа є різною. Так, міжнародні неурядові організації утворюються не на
основі міжнародного договору; їх членами можуть бути національні об’єднання
громадян, спілки, асоціації, індивіди (тобто, фізичні та юридичні особи),
наприклад, такі як: Міжнародна амністія, Міжпарламентський союз, Асоціація
міжнародного права тощо. Для міждержавних (міжурядових) організацій
характерними є такі основні ознаки: 1) членство суверенних держав; 2) наявність
установчого міждержавного договору; 3) наявність постійних органів;
4) наділення міжнародною правосуб’єктністю; 5) функціонування у відповідності з
загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; 6) наявність як
автономних прав та обов’язків, так і похідних від держав-учасниць.
Для класифікації міжнародних організацій використовуються різноманітні
критерії. Так, за характером членства вони діляться на міжурядові та неурядові;
за колом суб’єктів (членів) – універсальні, регіональні, міжрегіональні; за
сферою діяльності – на організації загальної компетенції (охоплюють всі сфери
відносин: політичні, економічні, соціальні, культурні тощо, наприклад, ООН) та
спеціальної компетенції (співробітництво в одній соціальній сфері, наприклад, –
Міжнар